Проблема національного відродження українського народу в ранній творчості П. Тичини

Музика весняної пори, що символізувала початок нового життя на початку двадцятого століття, зазвучала у “Сонячних кларнетах” – збірці поезій молодого поета, що поспішав назустріч не тільки власній долі, а й змінам у суспільстві, поета, чий голос зазвучав на всю Україну, збуджуючи її від зимового сну, Висловлюючи її думки і почуття, поета, якого буде названо “співцем української національної революції” – Павла Тичини.

Павло Тичина вийшов на творчий шлях поетом-оптимістом, поетом-сонцелюбом, його твори дихали молодечим запалом,

пристрастю молодої душі, юначою енергією, адже розквіт його життя припав на час великих історичних змін, на відродження державності України. То як можна було не оспівувати світ, природу, людину, не втілювати свої сподівання і мрії в поезіях!? Відроджується Україна, вдруге народжується нація, “падають зерна кришталевої музики в душу”, прозріли “тисячі очей” і з тисяч грудей виривається “Слава”:

І всі сміються, як вино,

І всі співають, як вино,

Я – дужий народ.

Я – молодий.

Поет мріяв про жадану волю, розквіт, добробут, добу відновлення. Але ж ось проступила перша кров, розгорілася

громадянська війна. Жорстока реальність розвіяла рожеві мрії молодого поета. Він зрозумів, що люди відчиняли двері “голубій блакиті”, а

Одчинились двері –

Всі шляхи в крові!

Незриданними сльозами

Тьмами дощ…

На порозі стояла війна, руїна, голод, смерть – “горобина ніч”. Важко й болісно усвідомлювати прірву між ідеалом, який вималював собі поет, і дійсністю, засобами його досягнення. Вже не як весну сприймає Тичина початок століття, а як добу божевілля, судну годину людської історії. Недарма в циклі “Скорбна мати” одвічні біблійні символи переплітаються із жахливими реаліями революційної доби. Проходить Україною Божа Матір із скорбно стиснутими вустами, бо в її серці блискучі ножі, бо йде вона полем, що в могилах мріє, бо усвідомлює марну жертву свого Сина: “Не буть ніколи раю у цім кривавім краю”. Ці слова стали пророчими, вони ніби супроводжували Україну все двадцяте століття, таке страшне для українського народу. Але я вірю, що всі страхіття минулого віку залишаться там, у минулому тисячолітті, що двадцять перше століття почне нову щасливу еру не тільки для України, а й для всього світу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Проблема національного відродження українського народу в ранній творчості П. Тичини