Роздуми про долю рідного народу в посланні «І мертвим, і живим»
Тарас Григорович Шевченко… Його феномен відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять. Шевченко для нас більше, ніж великий поет – він національний пророк і мученик, розіп’ятий і воскреслий.
Шевченко – поет наскрізь соціальний і весь у сфері духовних проблем. Кобзарева правда на землі не просто антонім кривди. Він завжди йде від «духу істини, якого світ не хоче прийняти». Саме проблема духовності, морального
Суспільно-політичні погляди великого митця з часом змінюються,.він глибше усвідомлює антагонізм між українськими поміщиками та експлуатованими селянами. Шевченко викриває не тільки одвертих кріпосників, реакціонерів, а й лібералів. Послання звернене до «освічених» дворян, поміщиків, які
Кайданами міняються. Правдою торгують.
Поет гнівно картає експлуататорів, із співчуттям ставиться до «братів незрящих гречкосіїв», до заплаканої неньки-України. Це співчуття таке щире і глибоке, що щемом віддається у серці читача. Виразність поетових
Україна в посланні – велика руїна, уярмлена і закована, свої пани розпинають її «гірше ляха»; вона – і недоріка, сліпа каліка, стара мати; яку «землячки» віддають на виучку німцям. З нищівною іронією автор говорить про тих, які
Несли, несли з чужого поля І в Україну принесли Великих слов велику силу, Та й більш нічого.
Шевченко карає космополітизм, тих дворян, що їздили за кордон, привозили звідти ліберальні фрази про «волю», «братерство». Але нічого не робили, щоб підняти освіту, культуру, історію й мову української нації, духовно збагатити себе і народ свій, виконувати моральний обов’язок кожного чесного громадянина патріота.
Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість би була своя…
Ні, вони жили так, як «куций німець узловатий» їм скаже та ще й «історію нашу розкаже». А з яким сарказмом поет звертається до панків-слов’янофілів! Вони читають і Коллара, і Шафарика, і Танка… «..І в слов’янофіли так і претесь…» Однак своєї мови не знають, не вивчають і не люблять Дастьбі…Колись будем І по-своєму глаголать, – з гіркотою констатує поет.
У «Посланні…» поет переконливо доводить, що треба піднести українську мову і культуру на височінь, не відмежовуючись при цьому й від культур інших народів («І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…»).
Так розкриває автор «І мертвим, і живим…» проблему морального обов’язку кожного громадянина перед своєю вітчизною.
Нині ми повертаємося до загальнолюдських цінностей, а отже й до Шевченка. Люди, які читають Шевченка, може, й не вичленовують проблеми, які він ставив. Але вони, читаючи його твори, під їх поетичними чарами вдихають чисте, здорове повітря його пісні, відчувають
Її незримі скрижалі Незримим писані пером.
І воно має цілющу властивість випрямляти, підносити, пробуджувати, зміцнювати в людині Людину, її духовні і моральні начала,
(1 votes, average: 5,00 out of 5)