Тема твору: Доля рідного краю й українського народу в поезії Івана Франка

“Скрізь і завжди у мене була одна провідна думка – служити інтересам мого рідного народу…”, – писав Іван Франко наприкінці свого життя. З великою емоційною силою це твердження втілене в численних його поезіях. Роздуми про долю Батьківщини та українського народу є постійною темою поетичних творів Франка. (Народе мій… Твоїм будущим душу я тривожу…). Рідна земля є джерелом його творчого натхнення, тож поет спрагло припадає до “цього джерела, намагаючись набратися сил для боротьби, а отже – й для життя, бо життя для нього

є нічим іншим як боротьбою:

Земле, моя всеплодющая мати. Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені!

У вірші “Не пора…”, який уже після Франкової смерті став національно-визвольним гімном галицьких українців, поет закликає скинути ганебні пута рабства й прислужництва царській Росії та Австро-Угорській імперії. З контексту зрозуміло, що йдеться передовсім про духовну неволю українців, яку необхідно подолати:

Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить! Довершилась України кривда стара Нам пора для України жить!

Палким закликом до сотень тисяч українців, дороговказом

в їхніх визвольних змаганнях стала поема “Великі роковини, написана Іваном Франком з нагоди святкування століття виходу “Енеїди”. Пройшовши школу життя, поет навчає українську молодь:

До великого моменту Будь готовий кожний з вас, Кожний може стать Богданом, Як настане слушний час.

Найвищої концентрації ідеї національного звільнення українського народу досягли в поемі Мойсей. Цей твір є своєрідним підсумком роздумів поета над історичною долею України. Поема написана 1905 р., коли в Росії піднімалася революційна хвиля. Франко сподівався, що революція нарешті принесе визволення й українському народові. Поета особливо зачіпали питання взаємин широких мас з тими політичними силами, які могли б очолити їхні виступи. Він вважав, що керманич мав віддати всі сили благородній визвольній справі. Для реалізації актуальної суспільно-політичної проблеми Франко. обрав біблійну історію про те, як старозавітний пророк Мойсей вивів єврейський народ з єгипетської неволі. Велична постать Мойсея, який присвятив своє життя служінню народу, який не тільки пристрасно закликав людей скинути тягар рабства, а й упродовж сорока років терпів разом з усіма страждання виснажливого походу, привертала увагу багатьох митців. Проте український поет знайшов нові грані цього вічного образу, сповнив його яскравим українським колоритом.

У передмові до твору Франко зазначав: “Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, непризнаного своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні”.

Як і всі твори Франка, Поема спроектована в сучасну авторові українську дійсність. У цьому з яскравою очевидністю переконує пролог до твору, безпосередньо звернений до рідного замученого, розбитого народу. Поетові болить, що століття гніту витравили в краян кращі національні якості й натомість прищепили укриту злість, облудливу покірність до чужинців, які зрадою й розбоєм скували їх і заприсягли на вірність. Ціла злива риторичних запитань виражає біль і сором поета, та попри все він не втрачає надій на моральне оздоровлення народу. Справді, не можуть піти в безвість жертовність тисяч борців, які офірували людові душу й тіло. Недаремно проливалася їхня кров за свободу вітчизни. Сила й м’якість, дотеп і потуго і все, чим може вгору дух підняться, продовжують жити в нашому слові. Не може загинути українська пісня, в якій ллється туга і сміх дзвінкий, і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смуга.

Поет висловлює впевненість у відродженні національної самосвідомості й гідності поневоленого, але не скореного великого європейського народу:

Та прийде час, і ти огнистим видом засяєш у народів вольних колі, Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом, Покотиш Чорним морем гомін волі, І глянеш, як хазяїн домовитий, По своїй хаті і по своїм полі.






О земле втрачена явись аналіз.
Тема твору: Доля рідного краю й українського народу в поезії Івана Франка