Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” гірка дума про долю унраїнсьного народу

В історії української літератури другої половини XІX століття творчість Панасе Мирного посідає визначне місце. У багатьох своїх творах письменник порушував життєво важливі теми, викривав експлуататорський характер класового суспіль­ства дореформеного й особливо пореформеного періоду, сміливо виступав проти нього, закликав до боротьби і шукав виходу з тяжкого становища. Саме таким буй його соціально-психологічний роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, у якому письменник широко відобразив тяжке життя українського селянства, його

гірку, безрадісну долю, але показав, що дух волелюбності ще живий у народі. Розгорта­ючи історію села Піски протягом трьох поколінь, письменник відтворює майже сторічну історію всього українського селянства. Показує, як ще за часів козацько­го розселення в Пісках точилася боротьба між біднотою і козацькою старшиною яка під час закріпачення селян захопила кращі землі, прикріпила до них колишніх рядових козаків і почата їх нещадно експлуатувати. Так народжувались українські пани. 1 письменник гнівно їх викриває, показуючи, що “пан і старшина – як бра­ти рідні”, “ворон ворону ока не виклює”.

Правдиво змальовує

Панас Мирний поневолення трудівників України також польськими і російськими панами.

За заслуги перед царським престолом Піски були даровані генералу Польсько­му. Він походив з тієї “голопузої шляхти”, котра в Польщі за панування магна­тів кишіла гіо їх дворах, годувалася з їхнього столу і за це підтримувала своїх хлі­бодавців на усіляких сеймах і сеймиках. Коли ж розпалася Річ Посполита, пан

І Іольський кинувся до Петербурга, “заліз у якийсь полк”, терся до передніх вель­мож, поки таки “дотерся до генерала… і Пісок”.

Закріпачення українських селян проводилось силою. Як приїхав пан Поль­ський у село Піски і сказав: “Земля моя! ви мої! і все моє!” – селяни підняли бунт. Не відразу вони підставили свою шию під кріпацьке ярмо. Але у Піски було вве­дено військо, і селяни опинилися у неволі.

Особливо посилився кріпосницький гніт з приїздом у Піски генеральші “ве – іикородної” пані Польської. У романі показано разючі картини самодурства гене­ральші. Від нудьги завела вона в себе величезне котяче царство, за яким доглядала дівчина, кріпачка Мокрина. Коли Мокрина випадково придавила кошеня, то пані не подарувала їй котячої смерті. “На другий день Мокрина серед села прилюдно, цілий день мазала панські кухні, а на шиї в Мокрини за її щирі послуги – на чер­воній стьожечці теліпалося здохле котятко”. За наказом генеральші люто катують і кріпачку Уляну.

Отже, з приїздом генеральші Польської до села піщани зрозуміли, що пропа­ли навіки.

Розповідь про жорстоке володарювання панів Польських майстерно відтіню­ється колоритними малюнками з життя закріпаченого селянства, що правдиво відбивають дух феодальної епохи. “Тілиста рука товстопузого Потаповича” не од­ному кріпакові “виправила щелепи”, не в одного “вилущила зуби”. Але ще гірше стало, коли прикажчиком став свій Карпо Дровиченко – “іржа, не чоловік: якщо вже на когось уїсться, то точить-точить, поки таки наскрізь не проточить”. Саме пін підбив кріпосника запровадити шостий день панщини на тиждень, відібрати у селян рештки поля.

Таким було для піщан “лихо давнє” – кріпацтво, але не кращим стало й “сьо­гочасне” – земство, що чекало на селян після скасування кріпацтва. У романі яскраво й правдиво показана зміна однієї форми гноблення народу іншою, нові­шою і зручнішою для панівних класів. Пореформена доба породила земство, яке нібито забезпечувало народне “благо”. Насправді воно складалося із представни­ків поміщицько-буржуазного середовища.

А як проходили вибори земських “гласних”? Становий Дмитренко, приїхавши до села, прочитав указ, розповів, кого вибирати: забороняв “сіре мужиччя” у глас­ні “перти”, радив панів, котрі “усе знають й усе, що треба, зроблять”, вихвалявся навіть, що як повибирають “мужву”, то щоб начувалися…”

Панас Мирний викриває також антинародну діяльність земства. “Раду радили одні пани”. На першому ж засіданні земської управи було затверджено новий по­даток на землю: “в кого її більше, той платить менше, а в кого менше – з того й бери”.

Як належаїа влада у повіті панам Польським, так вона у них і залишилася після реформи. Це була зграя гнобителів, вигадуваних “чужою працею”, взутих і одягнених “чужими руками”, з якими боротися селянам було ще несила.

Таким чином, у творі “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” письменник гостро мсуджує суспільно-політичний лад, заснований на гнобленні й експлуатації тру­дящих, доводить необхідність знищення його і побудови нового устрою, який би відповідав інтересам трудового народу.






На сонці тепло а біля матері добре.
Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” гірка дума про долю унраїнсьного народу