Російська природа у ліриці Сергія Єсеніна
У своїй ліричній спадщині Сергій Єсенін залишив нам яскраві, світлі образи російської природи. Самобутність його поетичного слова бере джерела у красі, звичаях і фольклорі Рязанщини – батьківщини поета. “Рязанські поля, де мужики косили, де сіяли свій хліб” стали колискою його поезії. Відомо, що першими творами Сергія Єсеніна стали частівки для сільських дівчат. Та і як же інакше? Адже поет сам сказав: “Народився я з піснями у трав’яній ковдрі. Зорі мене весняні у веселку звивали”. Із самого дитинства Сергій Єсенін сприймав природу
Схимник-вітер кроком обережним
Мне листя по виступах дорожніх
І цілує на горобиновому кущі
Виразки червоні незримого Христа.
Деякі поети так бачать, так почувають красу рідної природи, як Сергій Єсенін. Вона мила і дорога серцю поета, що зумів передати у своїх віршах широчінь і безкрайність сільської Русі:
Не бачимо кінця і краю –
Тільки синь у очі.
Поет відчуває себе частиною цього величезного світу. На лоні природи його душа очищається:
Забувши людське горе,
Сплю на
Я молюся на червоні зорі,
Причащаюся у струмках.
Життя природи невіддільне від життя людини: Кого жалувати? Адже кожний у світі мандрівник – Пройде, зайде і знову залишить будинок. Через образи рідної природи поет сприймає події життя людини. Поет блискуче передає свій щиросердечний стан, залучаючи для цієї мети прості до геніальності порівняння з життям природи:
Не жалую, не кличу, не плачу,
Все пройде, як з білих яблунь дим.
Сергій Єсенін, нехай і з гіркотою, приймає вічні закони життя і природи, розуміючи, що “всі ми в цьому світі тлінні”, і благословляє природний хід життя. У вірші “Не жалую, не кличу, не плачу…” почуття поета і стан природи зливаються. Людина і природа перебувають у Єсеніна у повній гармонії. Зміст вірша “Відговорив гай золотий…” також передається нам за допомогою образів природи. Осінь – це пора підведення підсумків, тиші і спокою (тільки “журавлі сумно пролітають”). Образи золотого гаю, що йде мандрівника, що горить, але не зігрівального вогню, передають нам смутні думки поета про хід життя. Сергій Єсенін щиро зізнається: “Моя лірика, жива однією великою любов’ю до батьківщини. Почуття батьківщини – основне у моїй творчості”. У понятті батьківщини для поета злилося “все рідне і близьке, від чого так легко заридати”. Любов до рідної рязанської землі переростає у поета у велике, всеосяжне почуття до Росії:
О, Русь – малинове поле
І синь, що впала в ріку, –
Люблю до радості і болю
Твою озерну тугу.
Поет не мислить себе без російської природи. “Країна березового ситцю” стала для поета джерелом життєвих сил, натхнення:
Найбільше любов до рідного краю
Мене млоїла, мучила і палила.
Вірші Сергія Єсеніна, я вважаю, близькі кожній російській людині, тому що поет зумів передати у своїй ліриці ті світлі, прекрасні почуття, які викликають у нас картини рідної природи. І якщо ми часом утрудняємося в пошуку потрібних слів, щоб виразити глибину своїх почуттів до рідного краю, то обов’язково звертаємося до цього поета. Ну хіба можна сказати краще?
Я навік за сяйво і роси
Полюбив у берізки стан, –
І її золотаві коси,
І полотняний її сарафан…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)