Твору Сергія Олександровича Єсеніна

Поет бачить порятунок у поверненні додому, тільки на природі, у неосяжних рідних полях може знайти він щиросердечна рівновага, заспокоєність. Але й село тепер сколихнулося, прийшли кардинальні зміни, і Єсенін допитливо вдивляється в обличчя земляків, вслухується в них нехитрі мовлення

От бачу я:

Недільні селяни

У волості, як у церкву, зібралися

Корявими, немитими мовленнями

Вони свою обсуживают жисъ.

Кульгавий червоноармієць із ликом сонним, У спогадах морщиня чоло, Розповідає важливо про Будьонного, Про те, як червоні

відбили Перекоп

До болю знайомі місця, але й вони міняються, нехай не так швидко, як би хотілося, але хода часу не зупинити. Поет лякається й одночасно привітає прийдешні зміни. Ця дійсність стає основною рисою зрілої поезії Єсеніна

Досить гнити й ноять,

И славити зльотом гнуся,

Уж змила, стерла дьоготь

Русь. Ъ, ЩоВстала,

Уж повела крилами

Її німе кріплення!

З іншими іменами

Встає інший степ

Життя триває, незважаючи на всі втрати, кров і нещастя. Часом поет жахається тієї данини, що доводиться платити народу, але ніщо не з’являється саме. Будь-який прогрес має ціну крові. Дуже поэтично й образно

говорить про себе й свій стан поет у вірші Русь що йде:

Я людина не новий!

Що приховувати

Залишився в минулому я однієї ногою,

Стремясъ наздогнати сталеву рать,

Сковзаю й падаю другою.

Яслушаю.

Я в пам’яті дивлюся,

Про що селянська судачить оголи:

З радянською владою жити нам по нутрю…

Тепер би ситцю…

Так цвяхів небагато…

Заслуга Єсеніна в тім, що він намагається зрозуміти навколишні зміни, примиритися з новою дійсністю. Якщо ця жись улаштовує народ, то поет постарається зрозуміти й прийняти нову даність

Він щасливий, що

…Уник паденья скручи.

Тепер у Радянській стороні

Я самий лютий попутник

Він співає про Росію, про любов, пройшли сумніви й тяжкі роздуми. Поет у гущавині подій і повний творчих планів. Відправившись на Кавказ, Єсенін потрапив у незвичайний поетичний мир. Всі тут мило серцю. Дуже легко працюється, хочеться здійснити многое.

Любов моя! прости, прости

Ніщо не обійшов я мимо.

Але мені миліше на шляху

Що для мене неповторно.

Неповторні ти і я

Помремо за нас прийдуть інші

Але це все-таки не такі

Уж я не твій, ти не моя

Поет мріє осягнути увесь світ, а сам розуміє, що життя його тлінне, якось по-особливому почуває чи наближення те зрілості, чи те кінця. Своє почуття в Єсеніна до осені в ній ще яскравість фарб, буйство кольорів, і повіддя почуттів, але

Уже близький кінець невідворотний зима

Не жаль мені років, розтрачених дарма,

Не жаль душі бузкову цветь.

У саду горить багаття горобини червоної

Але нікого не може він зігрітися

Не обгорять горобинові кисті,

Від жовтизни не пропаде трава,

Як дерево роняє тихо листи,

Так я роняю смутні слова

Поет відчуває себе частиною світобудови. Благословляє свій прихід на землю, але розуміє й закономірність відходу. Всі ми, всі ми в цьому світі тлінні. Тихо ллється із кленів листів мідь…

Будь же ти вовек благословенне,

Що довелося процвестъ і вмерти

У класичній російській літературі поезія Єсеніна не загубилася, а знайшла свій голос і належне їй місце






Прекрасне навколо нас.
Твору Сергія Олександровича Єсеніна