Краса природи в ліриці Єсеніна

Тема природи традиційна в російській літературі. Чимало поетів присвятили свої твори її красі, поділились роздумами, що навіяли її картини. Але голос Сергія Єсеніна не тільки не губиться серед багатьох творів на цю тему, але й виділяється в цьому хорі своєю самобутністю, його впізнаєш відразу, він зрозумілий і дуже близький.

Мабуть, жоден із російських поетів XX століття не користувався і не користується популярністю такого широкого кола читачів, таких різних за віком, освітою, життєвим досвідом. Секрет його популярності, напевне, в тому,

що поету вдалося відтворити національне сприйняття світу, або, як кажуть сьогодні, російський менталітет.

Картини природи у його поезіях зворушують і зачаровують читача. Він ніби висловлює те, що відчуває, але не може висловити читач. І разом із поетом його читачі переживають почуття своєї єдності з природою. Лірика природи Єсеніна дуже інтимна: берізка для нього – і сестра, і наречена, і дружина; старий клен – друг, з яким давно не бачилися; навіть його власне волосся – це жито його рідного поля.

Явища природи у поета подібні до людей: вони розмовляють, співчувають, засуджують:

Отговорила роща золотая

Березовым

веселым языком,

И журавли, печально пролетая,

Уж не жалеют больше ни о чем.

Краса рідного краю, впевнений поет, не в пишності та екзотичності, а в тих почуттях, які вона викликає:

О пашни, пашни, пашни,

Коломенская грусть,

На сердце день вчерашний,

А в сердце светит Русь.

О край разливов грозных

И тихих вешних сил,

Здесь по заре и звездам

Я школу проходил.

Поезія Єсеніна напрочуд земна і, разом із тим, космічна. Вона пройнята й осяяна почуттям любові до всього живого:

Милые березовые чащи!

Ты, земля! И вы, равнин пески!

Перед этим сонмом уходящих

Я не в силах скрыть моей тоски.

Много дум я в тишине продумал,

Много песен про себя сложил

И на этой на земле угрюмой

Счастлив тем, что я дышал и жил.

Природа рідного краю дає поету можливість розмірковувати про сенс життя, своє призначення і долю. Він відчуває свою особисту відповідальність за все, що його оточує. У природі він черпає сили і натхнення.

Читач на все життя запам’ятовує яскраві образи, створені поетом: «костер рябины красной», «осень – рыжая кобыла», «голубые двери дня», «белых яблонь дым», «страна березового ситца», «душа-яблоня», «весенняя гулкая рань», «кленовая листьев медь».

Тема природи відображає й еволюцію поета, його світогляду. Рання лірика поета захоплює читача гармонійністю світосприйняття, передає закоханість поета в життя, в усе, що його оточує. Коли поет набуває життєвого досвіду, змінюється його сприйняття природи: саме вона, природа, символізує світ краси, гармонії, мудрості, а люди, їхні стосунки нерідко протистоять гармонії природи:

Знать, у нас у всех такая участь,

И, пожалуй, всякого спроси –

Радуясь, свирепствуя и мучась,

Хорошо живется на Руси.

Свет луны, таинственный и длинный,

Плачут вербы, шепчут тополя.

Но никто под окрик журавлиный

Не разлюбит отчие поля.

Далі ця тема набуває справжнього філософського змісту, поет замислюється над такими проблемами, як прогрес і природа, сучасність на тлі історії, вічне і минаюче.

Поезія Єсеніна близька і зрозуміла не тільки російським читачам. Вона розкриває багатий духовний світ поета, його закоханість у природу рідного краю, передає найтонші переживання, різноманітні відтінки почуттів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Краса природи в ліриці Єсеніна