Роль пісні в п’єсі «Наталка-Полтавка»
Основним джерелом ідейно-тематичного спрямування нової драматургії, її поетики була усна народна творчість. З усіх фольклорних жанрів І. Котляревському найдужче прислужилася народна пісня, бо немає такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не було відображено в українській пісні.
Народна пісня як елемент художньої структури входила в українську драматургію ще до Котляревського. Вже в інтермедіях і вертепній драмі зустрічаємо випадки використання пісні. У «Наталці Полтавці» пісня є суттю твору, формою
Важливо, що з усього розмаїття української народної пісні Котляревський для художньої реалізації задуму насамперед узяв пісню ліричну, бо вона чи не найповніше увібрала в себе все багатство почуттів, усю глибину людської душі. І. Котляревський використав пісню для художньої типізації характеру, для відтворення індивідуальних рис його вияву.
Так, пісенні партії Наталки «Ой, я дівчина Полтавка». «Ой, мати, Мати!», «Видно шляхи полтавські», «Віють вітри…» уяскравлюють основні риси характеру дівчини, зокрема її працьовитість, чесність, тонкий розум і добре серце, відданність коханому і вірність
Пригадаймо розпач Наталки після згоди подати возному рушники. Ця сцена неможлива без пісні «Чого вода каламутна, чи не хвиля збила?». Вона є органічним продовженням прозового монологу дівчини про своє безталання.
Використання пісні сприяє емоційній виразності характеру, підсилює тональність почуттєвого світу героїні. «Свою» пісню в драмі мають і інші дійові особи. Образ Петра позначений виливом сентиментальної традиції. Вже перша пісня, з якою він з’являється на сцені, підсилює сентиментальну розчуленість персонажа, індивідуальні риси його характеру – вірність у коханні і певну пасивність у боротьбі за своє щастя, покірність долі:
Ой, як я прийду,
Згорну я рученьки,
Тебе не застану.
Згорну я білії.
Найвиразнішою щодо визначення внутрішньої суті виборного є пісня «Ой доля людськая – доля єсть сліпая!», яку він співає разом з возним. Пісня відображає не тільки те, як розуміють возний і виборний значення долі в житті людини, а й хижацьке єство «п’явок людських», особливо лицемірство виборного: «Ой, доле людськая, чом ти не правдива, що до інших дуже Гречна, а до нас спесива?». «Ой, доле людська» не випадково виконується дуетом: автор свідомо підкреслює спільність думок возного й виборного.
Пісня Наталки Полтавки, Терпилихи – здебільшого лірична, народна, створена автором на основі народної пісні, пісня виборного – сатирично-гумористична чи жартівлива, а ось арії возного взагалі позбавлені народнопісенної основи.
Це або декларація «природності», брехні і хабарництва («Всякому городу прав і права»), або незрозумілі Наталці освідчення їй у коханні. «Свою» пісню має в п’єсі й Микола. Як і інші герої, вже в першій пісні він підкреслює своє соціальне становище. В пісні «Гомін, гомін по діброві» постає його сирітська доля «без племені і без приюту».
Зі своїми чарівними піснями «Наталка Полтавка» пішла по всій Україні. Пісні з цієї п’єси залюбки співали і співають ще й нині.
Варіант 2.
І. П. Котляревський, автор безсмертної «Енеїди», дбав про створення оригінального репертуару для театру, такого репертуару, який би відображав життя українського народу. Свій задум він втілив у двох п’єсах «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник».
Основне джерело драматичних творів – соціальна дійсність початку XIX століття.
Тема твору «Наталка Полтавка» драма кохання бідної української дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя. Сюжет п’єси має соціальну спрямованість: перешкодою на шляху до одруження Наталки й Петра стає майнова нерівність.
В центрі уваги письменника – образ Наталки, яка не тільки любить і страждає, а й протестує проти посягань на неї з боку багача-нелюба.
Це класичний образ в українській літературі. Він захоплює нас своєю життєвою правдивістю, красою, добрим характером, глибиною почуттів, людяною поведінкою, благородством, моральною чистотою, нев’янучою молодістю.
У творенні образу Наталки важливими є народнопісенні засади адже з її появою на сцені лунає українська пісня. І таких пісень у п’єсі 22.
З пісні, яку на початку п’єси співає Наталка, ми довідуємося про причину туги, що огорнула серце дівчини, розлуку з коханим. Вустами Наталки розкривається причина розлучення соціальна нерівність («Ти був бідним, любив мене і за те потерпів і мусив мене оставити»).
Пісні, використані І. П. Котляревським у п’єсі, за своїм змістом, мотивами і жанровими особливостями поділяються на ліричні («Віють вітри, віють буйні»), історичні («Гомін, гомін, гомін по діброві»), бурлацькі («Та йшов козак з Дону, та з Дону додому»), жартівливі («Дід рудий, баба руда»), сатиричні («Всякому городу нрав і права») тощо.
Ці пісні не випадково введені в тканину п’єси. Вони є органічним елементом її композиції. Кожна з пісень несе певне сюжетне навантаження, допомагає глибше розкрити образи твору, показати мрії, настрої і прагнення дійових осіб. Візьмемо для прикладу жартівливо-гумористичну пісню «Ой під вишнею, під черешнею». Ця пісня дуже пасує до ситуації, що склалася: залицяння підстаркуватого возного до Наталки.
Пісні «Віють вітри, віють буйні», «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», «Ой мати, мати….» передають сум і тугу дівчини, розлученої з коханим.
Сатирична пісня «Всякому городу нрав і права» це художньо-образне виявлення філософи пана возного: крутія, хабарника. Ця філософія виправдовує соціальну нерівність, підлеглість бідного багатому. Чи кохає возний Наталку, сватаючись до неї? Ні. Він і сам про це відверто говорить: Наталку він бере «во временное пользование».
Патріотичними мотивами наповнені пісні «Ворскло, річка невеличка» і «Гомін, гомін, гомін по діброві».
Патріотичні пісні автор вкладає в уста Миколи, «сироти без роду, без племені». Для нього повноцінне життя це вільне життя. Тому він прагне здобути незалежність і свободу – бодай у лавах Чорноморського козацького війська.
Біографи Котляревського засвідчують, що він часто любив вживати прислів’я: «Коли козак в полі, тоді він на волі». Невипадково в уста бурлаки-наймита Петра він вкладає пісню «Та йшов козак з Дону, з Дону додому», закінчення якої створив за своїм уподобанням:
Не спасибі долі, коли козак в полі, Бо коли він в полі, тоді він на волі. Ой, коли б ти, доле, вийшла до мене в поле. Тоді б ти згадала, кого обижала. Пісні, використані І. Котляревським, поділяються на чотири групи: написані самим автором в дусі народнопісенної творчості, оброблені автором народні пісні, перероблені автором літературні пісні, народні пісні.
«Наталка Полтавка» – класичний твір української літератури драматичного жанру. Протягом століть вона не сходить зі сцен українських театрів. Сприяє цьому не тільки сюжет п’єси, а й її музичне оформлення, в якому перша скрипка належить пісні.
Варіант 3.
І. П. Котляревський у свої безсмертні твори перелив палку синівську любов до рідного народу, його героїчної історії, до його пісень і дум. «Наталку Полтавку» письменник писав у тривожний час, коли вирішувалась доля української культури, і тому він прагнув довести невмирущість духовного життя свого народу.
У п’єсі пісня с самою суттю твору, без неї вона не існувала б, бо саме в пісні найкраще виявляється характер українців. «Віють вітри, віють буйні…» Це не пісня, а сама туга. Туга дівчини, розлученої з коханим. Ця пісня не просто вводить нас в атмосферу сценічної дії, а й дає значний матеріал для характеристики Наталки, відтворює світ її думок і почуттів.
А в пісні «Ой, мати, мати!» проявляється рішучість дівчини в боротьбі за своє щастя, тонкий розум, добре серце, вірність у коханні. Л ці риси і є основними в народній моралі й етиці. Усі пісні, що виконує Наталка, тривожать і хвилюють мене. Від них віє чистотою, добротою.
Ще і ще раз вслухаюся в щемку, задушевну мелодію пісні «Сонце низенько, вечір близенько». І перед очима постає Петро. Як щиро й ніжно кохає він Наталку! Як прагне швидше побачитися з нею! Ця пісня розкриває характер парубка, його вірність у коханні і, на жаль, пасивність у боротьбі за своє щастя.
Через пісні ми дізнаємось і про характер Миколи та його соціальне становище. У його піснях і любов до свого краю, до славних предків, які мужньо захищали рідний край від ворогів. Саме такою піснею є «Гомін, гомін по діброві». Ця пісня розповіла мені про розум, волелюбність і дотепність Миколи.
З пісні «Чи я тобі, дочко, не добра желаю» я довідалася про горе Терпилихи, яке спіткало її після смерті чоловіка. А тому, бажаючи щастя своїй доньці, вона прагне видати її за багатого, хоча й знає про кохання Наталки і Петра. Я вважаю, що ця пісня Терпилихи настроює всі наступні картини п’єси на ліричну тональність, створює фон для розвитку подальшої дії.
А ось пісні іншого характеру: жартівливі та сатирично-гумористичні. На мою думку, найвиразнішою є пісня «Ой, доля людськая – доля єсть сліпая!». Її співають возний і виборний. Вона відображає не тільки те, як розуміють возний і виборний значення «долі» в житті людини, а й хижацьку натуру «п’явок людських», підкреслює їхнє лицемірство.
Пісня виконується дуетом, і цим автор свідомо підкреслює спільність думок возного і виборного. У сатиричній пісні «Всякому городу прав і права» висміюється хабарництво, кругова порука, хижацтво та брехня.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)