Роль міфу в новелі Томаса Манна “Смерть у Венеції”
Новела Манна “Смерть у Венеції” – складний твір, сповнений глибокого символічного й алегоричного змісту Кожний образ ніби має подвійну природу: його можна сприймати реалістично і алегорично. Важливу роль у новелі відіграють міфічні сюжети й образи, що використовує автор. Але Т. Манн творить свій міф в новелі “Смерть у Венеції”, де як і в античних, біблійних міфах, подано образну модель світу. Новела починається з того, що герой, письменник Густав Ашен-бах, виходить на прогулянку після напруженого дня. Але якась “вища сила”
Тут Манн не звертається до античних міфів, а зосереджується на християнських, що протиставляють духовне фізичному. Складається враження, що християнські
Міф про Троянську війну розповідає про страшну помсту бога Аполлона за зневагу до себе. На грецьке військо боги наслали страшну хворобу. Епідемія холери, що охоплює Венецію, сприймається як кара за зневагу до моральних і культурних цінностей, символічно зображується у хтивих пристрастях Ашенбаха. Знесиленому в боротьбі зі своїми пристрастями герою примарюється діалог Сократа з учнем, в якому філософ “вчить Федра тузі за досконалістю і доброчинністю”. Саме цю тугу втрачає Ашенбах, він забуває, що “краса лише шлях чуттєвого до духу”. Останні сторінки новели знову змушують пригадати міфологічні образи. Тадзьо, що стоїть на вузькій смужці землі посеред моря, ніби поєднує християнські й античні міфологічні символи. Він водночас нагадує і Христа, що пройшов по воді, і Аполлона. Тадзьо дивиться на Ашенбаха, і цього погляду герой не витримує. Такий міф про сучасну людину творить Манн, ніби попереджуючи сучасників про фатальні наслідки зневаги моральних і етичних цінностей.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)