Революція очами Пастернаку (По романі “Доктор Живаго”)
1. Передчуття прийдешніх змін. 2. Особиста й планетарна революція. 3. Результати й підсумки стихійних процесів. Зараз у наш час неоднозначно оцінюється як і сама революція 1917 р., так і її підсумки.
Старше покоління вважає позитивними її заслуги Люди середнього віку ставляться до цієї події по-різному. А ми, молоді, часом не знаємо чому вірити, а чому немає. Як же письменник більше близький того часу оцінював ці події?
Борис Пастернак почасти відбив свій погляд на революцію його романі “Доктор Живаго”. Очами головного героя нам показане
Але не все в його оточенні із цим згодні Так, він говорить із Ларой у Мелюзееве про прийдешні зміни: “Незабаром отут відбудеться неуявний смітник. Запобігти її не в наших силах”. Лара йому не вірить, вона не почуває цих нових віянь часу: “Нічого не буде. Ви перебільшуєте”.
Живаго немов окрилений прийдешніми змінами й, як будь-яка людина, сподівається на світле майбутнє, а головне волю: “И ми з вами живемо в ці дні!.. Подумайте: з усією Росії зірвало дах, і ми з усім народом опинилися під відкритим
Разюче видовище, – говорить він Ларе. – Зрушилася Русь матінка, не стоїться їй на місці, ходить не перебуває, говорить. Зійшлися й собеседуются зірки й дерева, філософствують нічні квіти й мітингують кам’яні будинки”.
Все це стало можливо завдяки революції, зачепив для якої створила війна. Революція, нарешті, вирвалася з оковів, які неї стримували. Але не тільки як суспільний переворот з’являється революція на сторінках добутку. Письменник дуже чітко відзначає, що вона відбувається й усередині кожної людини. “Можна було б сказати, – припускає Живаго, – з кожним трапилося по двох революції, одна своя особиста, а інша загальна”.
Але поки в передвісті змін Живаго хоче лише злитися з тим, що відбувається: “Так хочеться бути частиною загального одушевления”. Ці нові віяння й круговорот, що закрутився, життя знову й знову виникають у думках Юрія Живаго. “Вірність революції й замилування нею” усе більше опановували ім. Але згодом ця захоплива машина часу початку нависати над героєм як щось невідворотне.
“Він уважав себе й своє середовище приреченими. Стояли випробування, може бути навіть загибель”. Це усе що більше розгортається стихійна подія стає вже не привабливим, а небезпечним по своїх масштабах кардинальних змін Це вже лякає Юрія Живаго й він шукає порятунки в роботі й сім’ї. Однак подумки він однаково вертається до цьому й усвідомлював власну незначність у стихійному світі: “Він розумів, що він пігмей перед дивовижною махиною майбутнього”.
Людині залишається тільки спостерігати за тим, що відбувається довкола нього й не втручатися. Замилування революцією в Юрія Живаго поки залишається, хоча він уже не почуває себе здатним втручатися в хід подій. Про неї тепер говорить герой як про щось идущем паралельно: “Яка чудова хірургія! Взяти й разом артистично вирізати старі смердючі виразки! Простій, без натяків, вирок вікової несправедливості, що звикла, щоб їй кланялися, расшаркивались перед нею й присідали”.
Таке замилування в письменника офарблюється ще хмарою сніжинок. Це збіг природного (снігопад, хуртовина) і людського (революція) дій говорить про їхній вихровий початок. Це усе ще потрясає уяви Юрія Живаго, але вже звучать нотки, що насторожують: вирок, як відомо, оскарженню не підлягає Коли, нарешті, Юрій Живаго зіштовхується з результатами цих стихійних процесів, вони аж ніяк не надихають його й не викликають замилування. “Доктор згадав недавно минулу осінь, розстріл заколотників, дітовбивство й женоубийство Палих, криваву колошматину й человекоубоину, що не передбачалося кінця. Бузувірство біл і червоних суперничали по жорстокості, поперемінно зростаючи одне у відповідь на інше, точно них перемножували”.
Тут важко судити, кому віддає перевагу письменник Краще сказати, що він намагається об’єктивно оцінювати сформоване положення. Усе більше стає зрозуміло, що ціль не виправдує засобу ні з боку білих, ні з боку червоних. Кров пролита обома сторонами, не має й не буде мати виправдань. Юрій, побувавши на війні, тільки в таборі Ливерия зштовхнувся з таким безглуздим кровопролиттям: “Від крові нудило, вона підступала до горла й кидалася в голову, нею запливали ока”.
Життєвий шлях Живаго перетинається ще з одним головним героєм роману – Стрельниковим. Він намагається переконати доктори, що той ніколи не зрозуміє причини таких глобальних змін: “Вам цього не зрозуміти Ви росли по-іншому. Бруд, тіснота, убогість, наруга людини в трудівнику, наруга жінки. Була що сміється, безкарна нахабність розпусти, маміїв, студентів белоподкладочников і купчиков”.
Живаго виявився здатний тільки констатувати історичні факти й виправляти наслідки (лікувати поранених). Сам же хід історії йому не подвластен. Живаго не може змінити “видих” великої кількості народу Все це вище його здатностей. Махина глобальних змін не буде концентруватися на маленькій людині.
Саме так Пастернак бачить революцію у своєму романі. Він чітко описує прояви безпорадності людини перед стихією, що уривається в життя кожного. Ця стихія в результаті не щадить ні білих, ні червоних. Її “жертвами” стають майже всі герої добутку.
Цей вихор революції засмоктує й не пропонує виходу із цього зачарованого кола И тут, здається, не дуже важливо на чиїй ти стороні. Головне, не втратити власне “я” у вирі історії. Життя сама потім все розставить по своїх місцях.
Але цей стихійний процес довго не буде давати спокою. І не можна тому давати чіткої відповіді на питання: за або проти революції Пастернак У романі він виступає як художник, що правдоподібно описав реалії того часу
(1 votes, average: 5,00 out of 5)