Home ⇒ 📕Шкільні твори ⇒ Пузир людина, яна володіє неймовірним багатством, чи жебрак?

Пузир людина, яна володіє неймовірним багатством, чи жебрак?

Твір за п’єсою І. Карпенка-Карого “Хазяїн”. П’єса “Хазяїн” – художнє продовження “Ста тисяч” – комедії, що була створена у 1889 році. Там бере початок образ Терентія Гавриловича Пузиря. Ця’ соціальна комедія розкриває класові суперечності суспільного буття, викриває все те, що заважає суспільному розвиткові. Поступово на арену суспільного життя виходять певні типи, вже з новими поглядами. Початок XX століття – це період, коли відбувається активне розшарування селянства. Одні – біднішали, інші – росли як на

дріжджах. Пузир – це і є той селянин-мільйонер, скупість і жадібність якого доведені до абсурду. Для нього “аби бариш, то все можна!” Його радують чутки про голод, адже це обіцяє великі прибутки. У нього декілька економій, де працюють робітники; він має тисячі пудів зерна, випасає на своїх полях стада чужих овець… І ось тепер – він мільйонер. Здавалося б, треба зупинитись. А де там! Його хазяйське колесо викувало феногенів, ліхтаренків, для яких у світі наживи нічого святого немає. Вони, як і хазяїн, хочуть “користь витягать, хоч би й зубами прийшлось тягнуть”.

Досить правдиво, на мій погляд, драматург

говорить про життєві принципи свого героя: обдирати, обдурювати, грабувати, оббирати. Для Пузиря несумісні поняття “хазяйнувати” і поняття честі. Автор побоюється щодо знищення такими пузирями самої людської сутності, зведення багатства людської натури до вузько утилітарної мети збагачення і накопичення.

Весь світ стає ареною для купівлі-продажу. Якщо людина не має моралі, не захищена культурою, духовністю, вона приведе не тільки себе, а навіть свою країну до прірви, як влучно підмітив це у п’єсі пан Золотницький у монолозі з метафорою безводної хмари – бездуховного суспільства стяжателів.

Моральна деградація Пузиря робить його психологічним жебраком, призводить до комічного і трагічного водночас кінця. Гонитва за грошима перетворює його на безжального звіра. Він лає свого помічника Зеленського, який ще не повністю відібрав землю майнулівських мужиків, проголошуючи йому на докір: “умови люди роблять”. З радістю готовий скористатись Пузир бідою людини: скуповує за безцінь у збанкрутілих селян овець. Відкидаючи добродійність, Пузир дає грошей на притулок, а ось до культури йому абсолютно байдуже, бо ж на ній капітал не заробиш. Поміркований мільйонер зовсім не є дурним і неосвіченим, йому зручно себе так подавати. У Терентія Гавриловича, виходить, немає ні мети, ні перспективи подальшого розвитку.

П’єса “Хазяїн” актуальна і сьогодні. І, можливо, саме сьогодні, а ніяк не раніше. Сьогодні, на жаль, багатьма людьми оволоділо “стяжання заради стяжання”. Перекреслюються ідеали, духовність, менталітет, врешті-решт – майбутнє України. Так, риси поведінки Пузиря дуже нагадують “нових росіян”, “нових українців”, які для власного збагачення не вибирають засобів, не підкоряються законам честі й моралі. До чого ж ми дійдемо? П’єса закінчилася фізичною і моральною загибеллю головного персонажа. Причина цього – дії наосліп. Чи не треба тим, хто по трупах йде до збагачення, негайно задуматися над завтрашнім днем?!