Стяжання для стяжання

Драматург показав, як ненаситна жадоба капіталіста до нажи ви. що стає самоціллю, перетворює його на моральну потвору, робить з нього хижака. Проти нього І. Карпенко-Карий підчо сить меч злої, вбивчої сатири. Головний персонаж комедії Терентій Гаврилович Пузир – це український капіталіст-землевласник, “хазяїн, мільйонер”. Виріс він із звичайного сільського глитая. Пузир твердить, що своє багатство він здобув ціною тривалої, важкої праці: “Я сорок літ недоїдав, недопивав, кровію моєю окипіла кожна копійка…”. Але хіба чесна особиста

праця могла принести мільйони? Наслідки експлуатації інших людей, а не чесна праця зробили з дрібного глитая капіталіста-мільйонера. Але, досягнувши величезного багатства, Пузир не зупиняється на цьому, він заявляє: “Шукаю, де б більш купить землі, бо скільки б чоловік її не мав – все бракує”.

Провідною, визначальною рисою характеру Пузиря є ненаситна жадоба до збагачення. Все коло його життєвих інтересів, всі його вчинки обмежені єдиним прагненням – мати більші прибутки. Для чого? Над цим питанням Пузир ніколи не задумується. Він весь у полоні самого процесу “стяжання для стяжання “. Пузиреві властиві

й такі риси, як безчесність, цесправед-ливість, жорстокість, бездушність, деспотичність, некультурність, скупість, жадність. Характер Пузиря розкривається в звичайній, буденній обстановці – в робочому кабінеті та на ганку власної хати. Пузир щиро переконаний у своїй правоті, вважає себе чесним і справедливим, обурюється, що його, “чесного, ні в чим не винуватого хазяїна”, “грабитель” Петька Михайлов “тягне за собою в тюрму”. Але з розмови Пузиря з Маго-фесом дізнаємося, що цей “чесний” хазяїн погоджується переховувати на своїх степах двадцять тисяч овець злісного банкрута Михайлова.

Пузир виступає в п’єсі як немилосердний хижак-експлуататор, організатор бідності. Він добре розуміє, що основне джерело його багатства – людська праця, і тому докладає всіх зусиль, щоб забезпечити себе вигідним, дешевим робітником: “Нам нужен дешевий робітник, розумієте? А без дешевого робітника хазяйство вести – годі!” Також Пузир пропонує хижацький план економічного розорення селян. Посилаючи Ліхтаренка в село Мануйлівку, він наказує: “Наділи мужицькі на десять літ в аренду взять! А як мужик зостанеться без землі – роби з ним, що хочеш…” Пузир нещадно експлуатує своїх робітників, за важку працю платить їм копійки, годує “гірше, ніж свиней”. Жорстоким хижаком виступає Пузир у своєму ставленні до селян, які внаслідок недороду терплять голод. Його радує що голодуючі селяни спродують за безцінь худобу. Адже Ип цьому можна добре “заробити”. Бездушність і жорстокість цінніша проявляється також у родинному побуті, зокрема, в итішленні до рідної дочки. Пузир не зважає на почуття Соні, ми дає згоди на її шлюб з учителем Калиновичем. Як справжній деспот, він вигукує: “Так буде, як я хочу!” У деяких сценах МЮмедії розкривається некультурність, честолюбність, скупість українського капіталіста. Освічена, культурна людина не становить ніякої цінності для нього, якщо в неї немає багатства. Учителя Калиновича він називає “пройдисвітом”, “голодранцем”. Хазяїн-мільйонер збуджує у нас глумливий сміх, коли Каже, що “на степах у Гоголя не бував!” Пузир відмовляється Пожертвувати грошей на спорудження пам’ятника Котляревському. “Котляревський мені без надобності!” – заявляє він. Тобто це ще раз підтверджує некультурність капіталіста, його вороже ставлення до мистецтва. Характерним виявом обмеженості Пузиря є його честолюбність. Карпенко-Карий висміює хизування мільйонера орденом Станіслава, який він одержав, пожертвувавши на приют. Але при цьому ним керувало не благородне гуманне почуття, а дуже його приваблювала нагорода. Щоб добре було видно орден, Пузир підрізав бороду. Ця комічна сцена викликає усмішку.

У комічних ситуаціях з халатом і кожухом Пузиря яскраво виявляється його скупість. Свій кожух він носить уже тридцять років, від старості він “дуже торохтить і сильно лоєм тхне”. Швейцар, прийнявши мільйонера за старця, не пустив його до земського банку. Халат мільйонера латаний-перелатаний, але він не хоче купити нового. Тоді дружина, вдавшись до хитрощів, замовляє йому новий халат, який він через півгодини вигідно

Продає. Їдучи кудись, Пузир везе з собою власні харчі, але почастує їжею далеко не кожного. Особливо не любить і боїться старців. Хазяїн-мільйонер сам стає жертвою власної скупості і ненаситності. Оглядаючи копи зібраної пшениці, він побачив, як чиїсь гуси скубли одну з його двадцяти двох тисяч кіп. Погнавшись за ними, він упав і відбив собі нирки. Але покликати лікаря він не хоче: “Не треба, Фельшара краще…” Лікар обійдеться дорожче. Перебуваючи в смертельному стані, Пузир не хоче слухати про операцію, поривається сам їхати скуповувати вівці за безцінь у селян. Ця фанатична жадність зводі його в могилу.

В образі Пузиря драматург показав не якусь одну людину, п дав широке узагальнення характерних рис багатьох людей, створив літературний тип. Тип “Хазяїна” був дуже схожий на ум раїнського капіталіста-землевласника Терещенка, а такозД мільйонера Харитоненка. В Пузиреві сконцентровані типові, спільні риси, властиві “стяжателям”. Така домінуюча риса його характеру, як ненаситна жадоба до збагачення, є властивістіЯ всіх капіталістів-визискувачів.






У чому давня казка може бути сучасною.
Стяжання для стяжання