Протест героя драми проти всіх несправедливостей соціального світу

Герой п’єси Карл Моор читає Руссо, захоплюється героями Плутарха. Йому не подобається його епоха, де немає нічого героїчного, в якому життя нудне, як болотна грязюка, що все затопила. “Людці мудрять, наче щури, які скребуть по палиці Геркулеса… Французький абат пресерйозно доводить, що Олександр був боягузом; хирлявий професор, що при кожному слові нюхає нашатирний спирт, читає лекцію про силу. Пани, які від кожної дрібниці непритомніють, критикують тактику Ганнібала. Хай же він пропаде, кволий час кастратів, який спроможний лише тільки пережовувати дії віддалених часів і калічити коментарями героїв давнини”.

Перед нами типовий герой “Бурі й натиску”, який відкидає міщансь ку впорядкованість, розумну врівноваженість, який протестує проти тиранії заради свободи особистості, але розуміє свободу як повну розкутість, незалежність від будь-яких суспільних норм.

Герой Шиллера відкидає всі закони зовсім. Він самовпевнено вірить у силу особистостей, яка спроможна вчинити найграндіозніші зміни в суспільстві.

Молода людина заявляє: “Дайте мені декілька

таких сміливих голов, як я, і Германія стане республікою, перед якою Рим і Спарта, здаватимуться жіночими монастирями”.

Спочатку протест Карла Моора проти моральних норм мав характер вільного життя гультяя, підкреслюючи своє презирство до моралі “благомислячих” людей. Одного разу, схаменувшись, він, як блудний син, пише лист розкаяння своєму батькові, але його брат Франц, особистість, змальована чорними фарбами, заважає примиренню батька із сином. Карл іде в богемські ліси, назбирує собі хлопців і стає розбійником. Карл благородний і чистий у своїх переконаннях, мріє про те, щоб перебудувати суспільство. Стає месником тиранів. Він різко засуджує продажність, егоїзм панівних класів. “Вони ламають собі голови над тим, як могла природа створити Іскаріота, а між іншим далеко не гірші з них продали б триєдиного бога за десять срібників…”

Це не простий розбійник – це бунтар, політичний заколотник.

Однак його підлеглі і товариші не хочуть рахуватися з гуманними і благородними ідеалами. Вони грабують, вбивають дітей, жінок, і Карл врешті-решт з жахом відсахнувся від них: “Підло вбивати дітей! Підло вбивати жінок! Підло вбивати хворих!” І, впевнившись у своєму безсиллі, відмовляється від бунту.

П’єса закінчується страшною картиною: горить і руйнується замок Моорів, помирає старий Моор, кінчає життя самогубством Франц, Карл вбиває Амалію. Зіштовхуються два зла – тиранія (Франц) і насильство (Карл). Карл уособлює собою стихію народного гніву, енергію бунту, але бунту сліпого, анархічного. Драма була написана за вісім років до французької революції, але в ній, особливо в останній сцені – катастрофи і пожеж, згодом деякі французькі автори побачили майбутню картину французької революції в усіх її аспектах.

Відтворення поглядів Фрідріха Шиллера на роль мистецтва за баладою “Івікові журавлі”

Безсмертя творчості Ф. Шиллера зумовлене, за словами його славетного співвітчизника Генріха Гайне, тим, що Шиллер “руйнував бастілії духу” та будував храм Свободи – той величезний храм, що має вмістити, як одну велику братерську громаду, всі нації…”

Поет мріяв про перебудову суспільства шляхом естетичного перевиховання людей. Саме тому велику увагу він приділяє ствердженню самоцінності людського життя.

Шиллерівські балади пройняті драматизмом дії, пластичністю мови, живописною виразністю зображуваних картин життя. У багатьох баладах майстерно втілюється талант Шиллера-драматурга. Він виявляєть ся в майстерному відтворенні конфлікту, у веденні діалогу, в афористичності окремих реплік.

Класичним взірцем цього є балада “Івікові журавлі”. В її основі античний сюжет – переказ про грецького поета Івіка, що був убитий розбійниками, коли він ішов на Істмійські ігри – змагання поетів та бігунів. Самовиявлення убивць за інтерпретацією Шиллера не є дивом. Звичайний випадок пояснює катастрофу. Самі собою журавлі не викрили вбивства, якби їх поява не була поставлена поетом у зв’язок з іншим, значно важливішим мотивом – змістом страшної пісні, яку виконував хор, та всім сценічним дійством.

Враження, яке справила театральна вистава на всіх глядачів, – ось справжнє пояснення цього дива. П’єса нагадує вбивцям про їх злочин, і в час появи журавлів із вуст грішників зривається хибне слово, яке викриває їх.

У поета одна зброя – пісня. Вона бореться за нього, виявляючи всю свою невидиму, однак, невідворотну силу. Поезія – караюче божество, месниця. Мистецтво, над яким здійснили наругу в особі його жерця, жорстоко карає вбивців, викриваючи їх і віддаючи на загибель.

У цій баладі повною мірою виявився погляд поета на перетворюючу роль мистецтва в суспільстві. У цьому високий пафос твору – велич балади і велика сила її впливу на читачів.






Актуальність поеми кавказ в наш час.
Протест героя драми проти всіх несправедливостей соціального світу