Пронизлива лірика Ганни Ахматової
Тема кохання, безумовно, займає у поезії Ганни Ахматової центральне місце. Непідроблена щирість любовної лірики Ахматової у сполученні зі строгою гармонією дозволили сучасникам називати її російською Сафо відразу ж після виходу перших поетичних збірників. Рання любовна лірика Ганни Ахматової сприймалася як своєрідний ліричний щоденник. Однак зображення романтично перебільшених почуттів не властиво її поезії. Ахматова говорить про просте людське щастя і про земні, звичайні прикрості: про розлуку, зраду, самотність, розпачі – про усе,
“Земна любов” у Г. Ахматової має на увазі і любов до навколишньої людини “земному світу”. Зображення людських відносин невідривно від любові до рідної землі, до народу, до долі країни. Пронизуюча поезія Г. Ахматової, ідея духовного зв’язку з Батьківщиною виражається у готовності пожертвувати заради неї навіть щастям і близькістю з найдорожчими людьми (“Молитва”), що згодом так трагічно збулося у її житті. До біблійних висот піднімається вона в описі материнської любові.
Страждання матері, приреченої бачити хресні страждання свого сина, просто потрясають у “Реквіємі”. Таким чином, поезія Г. Ахматової не тільки сповідь закоханої жінки, це сповідь людини, що живе усіма лихами, болями і страстями свого часу і своєї землі. Ганна Ахматова як би об’єднала “жіночу” поезію з поезією основного потоку. Але це об’єднання лише гадане – Ахматова дуже розумна: зберігши тематику і багато прийомів жіночої поезії, вона докорінно переробила і те, і інше в дусі не жіночої, а загальнолюдської поетики. Світ глибоких і драматичних переживань, зачарування, багатство і неповторність особистості запам’яталися у любовній ліриці Ганни Ахматової.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)