Побутовий і моральний елемент в “Вечорах на хуторі біля Диканьки”

“Страшна помста”- єдина в “Вечорах на хуторі” історична повість. Письменник малює в ній бурхливу епоху боротьби українського народу за свою незалежність із польськими феодалами – боротьби, у якій український народ звернувся до немочі й підтримки російського народу. У цій повісті Гоголь передає стародавню народну легенду, рас…, що каже про страшний злочин зрадника своїй батьківщині – огидного чаклуна

Незважаючи на фантастичний елемент, у повісті відбилися реальні історичні події боротьби козацтва v іноземними загарбниками, з польською шляхтою. Гоголь, користуючись мотивами народних легенд, викриває чорну, огидну натуру зрадника, злочину якого не можуть знайти прощення й забуття навіть по закінченні століть

Користуючись яскравими епічними фарбами народних песець, українських “дум”, малює Гоголь образ Данили Бурульбаида – доблесного патріоти, мужнього борця за батьківщину. Передвіщаючи епічну силу “Тараса Бульби”, “Страшна помста” звучить як героїчна поема, присвячена доблесті борців-патріотів, що самовіддано борються за незалежність

своєї батьківщини

Опис Дніпра проходить через всю повість, виражає її ліричну тему, надає’ глибину й узагальненість її образам. Велична картина Дніпра із ще більшою силою виділяє патріотичну тему повести. Дніпро тут стає як би символом батьківщини, могутньої, величної й прекрасної. Поетичні образу, епічні картини, найбагатші фарби народних пісень і легенд широко використані Гоголем в “Страшної помсти. Сам ритмічний лад повести звучить як пісня, як поетичне оповідання сказителя-бандуриста. Народності задуму – осуд зради батьківщині й прославляння вірності й доблесті відданих її. синів визначає й народності образів повести

Особливе місце займає в “Вечорах на хуторі біля Диканьки” повість “Іван Федорович Шпонька і його тіточка”. У ній показана правдива картина побуту й вдач дрібнопомісного дворянства. Ця повість відрізняється від інших повістей “Вечорів” своїм сатиричним характером, їдко висміюючи паразитизм, духовну порожнечу провінційного суспільства

У повісті про Шпоньке Гоголь показав безглузде й животіння незначного й нікчемного дворянина-небокоптителя, затхлий И кислий мирок провінційного дворянства. Хоча Іван Федорович не позбавлений добродушності, скромності й сам по собі необразливий, ці якості не можуть хоч скільки-небудь заповнити його незначність і внутрішню порожнечу, виправдати його безглузде, паразитичне існування в якості хоча й дрібного, але, “душевладельца”.

Образ Івана Федоровича Шпоньки відкриває галерею гоголівських дворян-“существователей”. Уже тут Гоголь нещадно висміяв і засудив вульгарність вульгарної людини – як визначив пізніше відмітну тему його творчості Пушкіна

Гоголь упевненою й вільною кистю малює повсякденні, буденні картини поміщицького побуту, загострюючи в них типові риси, що здобувають величезну викривальну силу. За зовні добродушним описом життя дворянських маєтків встае?? перед читачем дозвільна, тваринна, зупинена у своєму розвитку й у той же час наповнена дрібними, егоїстичними інтересами життя їхніх хазяїв. Це мир, з дитинства добре знайомий письменникові, мир достатку природних благ і в той же час повного духовного збідніння, дріб’язковості інтересів їх власників

Малюючи правдиві картини побуту поміщиків, їх нібито безтурботного патріархального укладу, Гоголь показує, що в цій поміщицькій глушині основною життєвою пружиною є користолюбство, нечесні витівки й плутня

Твір Гоголь М. В. Вечора на хуторі біля Диканьки

У цьому добутку М. В. Гоголя сполучаються й реалістичні картини побуту, і образи народної фантастики, і історичні мотиви, у своїй сукупності рисующие широку й багатобічну картину життя українського народу. Створюючи свої повісті, Гоголь охоче звертався до народних пісень і легенд: у них найбільше яскраво й повно запам’яталося народне розуміння життя

У піснях Гоголь бачив насамперед відбиття народного характеру. У статті, присвяченої українським пісням, він писав: “Це народна історія, живаючи, яскрава, виконаних фарб, істини, що оголює все життя народу… Хто не проникнул у них глибоко, той нічого не довідається про минулий побут цієї квітучої частини Росії…”, тому що в піснях переданий “вірний побут, стихії характеру, всі вигини й відтінки почуттів, хвилювань, страждань, веселощів зображуваного народу…”

Створюючи поетичним, овіяним ліризмом образи дівчин: Ганни в “Травневої ночі”, Оксани в “Ночі перед Різдвом”, Параски в “Сорочинской ярмарку”, – Гоголь широко користується народними піснями. У них він знаходить задушевні риси й фарби, якими наділені його героїні, те замислений^-замислені-лірично-замислені й ніжні, як Ганна, те повні задерикуватого веселощі, як Параска, але однаково віддані й ніжно люблячі. Закохані в Гоголя навіть пояснюються між собою словами народних пісень, тому що все гарн і чисте, що відрізняє почуття простих людей з народу, з найбільшою повнотою й поетичною силою виражено в народній пісні. Ліричним, пісенним є пояснення Левко й Ганни в повісті “Травнева ніч”. Недарма початок першого розділу так близько до однієї з відомих українських пісень – “Сонце низенько, вечір близенько”.

У людях з народу бачив Гоголь кращі людські риси і якості: любов до батьківщини, почуття власного достоїнства, живий і ясний розум, людяність і шляхетність

Коваль Вакула в “Ночі перед Різдвом”, Левко в “Травневої ночі”, Данило Бурульбаш в “Страшної помсти” є втіленням тих позитивних рис, які запам’яталися в народних думах і піснях. Вакула не губиться ні при яких життєвих обставинах. Він змусив, служити собі риса, не боїться він і в палаці в цариці. Його вчинки визначаються більшим і справжнім почуттям любові Коксане.

В “Вечорах на хуторі біля Диканьки” не дано безпосередньо картин кріпосного побуту, гноблення селян поміщиками. Це пояснюється не прагненням письменника ідеалізувати, прикрасити дійсність, а тим, що Гоголь хотів показати народ не підневільним і покірним, а гордим, вільним у своїй внутрішній красі й силі, у своєму життєстверджуючому оптимізмі. Не слід забувати й історичні особливості життя українського народу, закріпаченого лише в порівняно пізню пору: остаточне оформлення кріпосне право на Україні придбало тільки при Катерині ІІ.

Парубки в “Травневої ночі”, що задумали подразнити голову й допомогти Левко, показані не тільки як джигуни й гуляки – вони коштують за свої права, у них живе ще пам’ять про ту вільність, який славилося казаче ство. “Що ж ми, хлопці, за холопья? Хіба ми не такого роду, як і він? Ми, слава Богу, вільні козаки! Покажемо йому, хлопці, що ми вільні козаки!” – говорить Левко, піднімаючи своїх товаришів проти голови. Один із хлопців згадує про колишню козацьку волю: “…чудиться, начебто поминаєш давні роки. Любо, боляче на серце; а душу начебто в раї. Гей, хлопці! Гей, гуляй!..”

Волелюбний народний початок “Вечорів на хуторі біля Диканьки” з особливою повнотою знайшло своє вираження в образі запорожця, що неодноразово зустрічається в повістях. Сміливість і вільнолюбство характерні для таких героїв, як коваль Вакула, Грицько, дід-козак з повісті “Зникла грамота”, не говорячи вже про Данила Бурульбаше з повісті “Страшна помста”.






Твір на тему моя майбутня професія вчитель.
Побутовий і моральний елемент в “Вечорах на хуторі біля Диканьки”