Читаючи Ганну Ахматову

Майстерність Ахматової було визнано майже відразу ж після виходу першого її поетичного збірника “Вечір”. А добутки, які вийшли після цього, ще більше підтвердили незвичайний талант поетеси. Г. Ахматова у своїх віршах в нескінченній розмаїтості жіночих доль: коханки і дружини, вдови і матері. Твори Ахматової являють собою складну історію жіночого характеру непростої епохи. Саме у 1921 році, у драматичну пору, Ахматова написала різкі рядки:

Усе розкрадено, віддано, продано, Чорної смерті миготіло крило, Все голодною тугою згризено, Отчого

ж нам стало світле?

У поезії Ахматової новаторство сполучається із традиційними мотивами, характерними для російської класики. Так, нервом, ідеєю і принципом багатьох її віршів є кохання. В одному зі своїх віршів Ахматова називала любов “п’ятою порою року”. Любов одержує додаткову гостроту, проявляючись у граничному, кризовому вираженні – зльоту або падінні, першої зустрічі або розриву, що відбувся, смертельної небезпеки або смертельної туги. Тому багато віршів Ахматової тяжіють до ліричної новели з несподіваним кінцем, гострим психологічним сюжетом. Звичайно її вірш – або початок драми, або тільки її

кульмінація, або, ще частіше, фінал. Твори Ахматової про особливе кохання:

О ні, я не тебе любила, Палила солодким вогнем, Так поясни, яка сила В сумному імені твоєму.

Ганна Ахматова прожила довге і складне Життя. Вона втратила чоловіка і сина, її переслідували – вона дізналася що таке самотність. Але Ахматова зуміла зберегти себе, почуття власного достоїнства, творчу волю. Вона встояла під ударами долі, а її поезія піддалася самому серйозному випробуванню – часом. І голос Ахматової продовжує звучати сьогодні:

Не з тими я, хто кинув землю На розтерзання ворогам, Їх грубих лестощів я не послухаю, Їм пісень я своїх не дам.

У її віршах тріпотить і б’ється жива, близька, знайома нам душа жінки перехідної епохи, епохи ламання людської психології… О. Коллонтай






Лист до панаса мирного.
Читаючи Ганну Ахматову