Про що я міркувала, читаючі повість “Котлован” А. Платонова
Читаючи цю повість, кожний, я думаю, міркує над тим, що хотів сказати автор, а не над сюжетом або композицією, тому що для самого Платонова важлива була суть. Особисто я в його повісті знайшла багато чого, над чим можна подумати, але найбільше мене вразили люди. Так, ми знаємо, що тоді вони свято вірили в те, що будували, вони бадьоро йшли в майбутнє світле життя, до комунізму. Вони трудилися, жили не тільки заради себе, але й заради навколишніх, суспільне повинне було бути більше важливим, чим особисте. І так було. Але в “Котловані” Платонова все
Ти повинен свято вірити, а якщо… то на кожного знайдеться управа, звідси і нагляд, і жорстокість. А вони будували, хоча, як я вже говорила і як пише про це Платонов, все було не так вуж легко. Люди придушували, вбивали в собі думки, тим самим
Адже не випадково багато хто хотів покінчити життя самогубством. Напевно люди не знаходили в такім житті нічого гарного. Але вони змушували себе жити далі: одні шукали те, що б “тягло їх залишатися в житті й ретельно діяти для загального життя”, інші просто боялися не бути, треті навіть у такій ситуації шукали свою вигоду і жили лише для цього. А по-справжньому вірили, не сумнівалися деякі. Та й то багато хто просто змогли переконати себе, що роблять правильно. З’являється жахаюча думка, що таких людей і людьми то не назвеш. Може, тому Платонов так часто вводить у повість сцени із тваринами: коні, що начебто організували колектив.
Сучасна людина, що прочитала повість “Котлован”, не скаже із впевненістю, що “людина – це звучить гордо”. Хоча ми можемо знайти в цій книзі і невеликі частці оптимізму: якщо Платонов розглянув утопію, у яку вірили усі, якщо і герої його, як ми бачимо, не так вже щасливі, є в них ще щось, що не дає їм перетворитися повністю в бездумну істоту (Вощев шукає істину, Чиклин здатний на кохання, навіть Жачев тепло ставиться до Насті), якщо Платонов вводить сцену загибелі Насті, “елемента майбутнього життя”, – це значить, що людей все ж таки не так вуж просто зробити роботами. Хоча це не допомогло, і трагічне пророцтво Андрія Платонова збулося.