Правда Cоні Мармеладової і правда Раскольникова
Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” представляє читачеві галерею персонажів, які не тільки штовхають Родіона Раскольнікова на злочин, але й прямим або непрямим образом сприяють визнанню головного героя у вчиненому, усвідомленню Раскольніковим неспроможності його теорії, що з’явилася, на мій погляд, основною причиною злочину. Я думаю, що людиною, що підштовхнув головного героя до визнання, допоміг йому воскреснути духовно, є Сонечка Мармеладова. Це була дівчина років вісімнадцяти, невеликого росту, худенька, але досить гарненька
По-перше, зважаючи на все, Соня втратила матір, а потім і батька; по-друге, бідність змусила неї вийти на вулицю заробляти гроші. Але жорстокість долі не зломила її моральний дух. В умовах, здавалося б, що виключають добро й людяність, героїня знаходить вихід, гідний теперішню людину. Її шлях – самопожертва й релігія. Соня здатна зрозуміти й полегшити страждання кожного, направити на шлях істини, усе простити, увібрати в себе чуже страждання. Вона жалує Катерину Іванівну, називаючи її “дитиною, справедливої”,
Іменний їй, а не Порфирієві Петровичеві, Родіон вирішив повідати свою таємницю, тому що відчув, що судити по совісті його може тільки Соня, і суд її буде відрізнятися від суду Порфирія. Він жадав любові, жалю, людської чуйності, того вищого світла, що здатний підтримати людини в тьмі життя. Надії Раскольнікова на співчуття й розуміння з боку Соні виправдалися. Ця незвичайна дівчина, що він назвав “вродливою”,- довідавшись про жахливий злочин Родіона, цілує й обіймає його, себе не пам’ятаючи, говорить, що “немає нещадніше нікого тепер у цілому світлі”, чим Розкольників. І це говорить та, котру бідність сім’ї прирекла на ганьбу й приниження, та, котру називають “дівицею страшенного поводження”! Невже заслуговує такої долі дівчина чуйна й самовіддана, тоді як Лужин, не страждаючи від убогості, дріб’язковий і підлий? Саме він уважає Соню аморальне, розбещуюче суспільство дівицею. Мабуть, йому ніколи не зрозуміти, що тільки жаль і бажання допомогти людям, позбавити їх від тяжкої долі пояснюють поводження героїні. Все її життя – суцільна самопожертва. Силоміць своєї любові, здатністю самовіддано перетерплювати будь-які борошна заради інших дівчина допомагає головному героєві перемогти себе й воскреснути. Доля Сонечки переконала Раскольнікова в помилковості його теорії. Він побачив перед собою не “тремтячу тварину”, не смиренну жертву обставин, а людини, самопожертва якого далеко від смиренності й спрямовано на порятунок що гинуть, на діючу турботу про ближні.
Соня, самовіддана у своїй відданості й сім’ї, і любові, готова розділити доля Раскольнікова. Вона щиро вірить, що Розкольників зможе воскреснути для нового життя.
Правда Соні Мармеладової – це її віра в людину, у незруйновність добра в його душі, у те, що співчуття, самопожертва, всепрощення й загальна любов урятують мир. Кожний добуток коштовний насамперед тим, як воно відповідає на найважливіші питання сучасності. Роман Достоєвського “Злочин і покарання” – один з видатних добутків світової літератури, це “енциклопедія життя Росії 60-х років”, книга великої скорботи, що розкриває нелюдськість буржуазно-кріпосницького суспільства. Пошуки виходу з миру розрахунку й наживи в царство доброї правди – основна ідея роману.
У страшних картинах убогості, наруги над людиною, самітності, нестерпної духоти життя з’являється перед нами образ Петербурга, міста-гіганта, що вражає фантастичністю своїх контрастів, де людини на кожному кроці підстерігають соціальні й матеріальні “жарти”, що породжують моральні конфлікти й трагедії. Приниженим і ображеним немає виходу з них. Безвихідність – лейтмотив роману. С
(1 votes, average: 5,00 out of 5)