Образ і характеристика Соні Мармеладовой і її взаємозв’язок з образом Раскольникова

Розкольників і Соня Мармеладова. В 1860 р. Добролюбов у статті “Риси для характеристики російського простолюду” писав про два розряди натур – “одні з перевагою егоїзму, що прагне накласти свій вплив на інших, а інших з надлишком відданості, що спонукує відрікатися від своїх інтересів на користь інших”. Критик надзвичайно проникливо намітив протиставлення, що стало основним у композиції “Злочину й покарання”. Мова йде про Раскольникове й Соню Мармеладовой, але не тільки про їх. Те, що Добролюбов назвав “избитков відданості”

і самозреченням, є, на думку письменника, властивість народного характеру з його вічними рисами: смиренністю й всепрощенням. І як би не помилявся Достоєвський у незмінності й сталості цих якостей, все-таки сам по собі принцип аналізу й оцінки ідей і вчинків натур “першого розряду” “з перевагою егоїзму” з погляду морального кодексу народних мас є найважливіший етичний і эстетический принцип Достоєвського

У кожній людині, уважає письменник, одночасно таїться й жертва, і кат. Таким його зробила сама природа. Але якщо виникає найважливіша моральна проблема вибору, те, по глибокому переконанню письменника,

краще бути жертвою, чим катом, краще шлях Сонечки Мармеладовой, чим Родіона Раскольникова. У Соні, незважаючи на її покірність і сумирність, дуже сильний характер. Вона керується твердими й певними етичними принципами, живе за законами серця, не змінюючи своїй людській натурі. Правда, вона теж вчинила злочин, але над Собою й надійшла так не в силу логічних розрахунків, а по любові, принеся себе в жертву рідним людям. У романі Чернишевського “Що робити?” згадується про один епізод з життя Кірсанова: у студентські роки він допоміг колись Насті Крюковой піднятися з “дна життя”, розбудив у неї почуття людського достоїнства. У Достоєвського сюжет “перевернуть”: не розумний і утворений студент Розкольників учить майже неосвічену Соню, а вона, “блудниця”, обертає його на шлях покаяння. І не випадково з Євангелія Соня читає Раскольникову легенду про відродження Лазаря. Це знак, символ можливого відродження самого Раскольникова, що дійсно знаходить у собі для %того необхідні моральні сили

Однак суть ідеологічних суперечок в “Злочині й покаранні” далека від однозначних рішень. Достоєвський утягує читача в найгострішу полеміку по корінних питаннях світоглядного характеру. Так, наприклад, обстоит справа із проблемою бунту й смиренності. У принципі відповідь, здавалося б, ясний: бунт Раскольникова засуджений, звеличується християнська смиренність Соні. І все-таки для письменника далеко не все в бунті Раскольникова представляється помилкою, та й весь роман не може розглядатися лише як апологія смиренності. Із цього погляду важлива оюжетная лінія, пов’язана з Катериной Іванівною, особливо епізоди, коли вона, у свою чергу, піднімається до прямого бунту, виражаючи гіркий сумнів у небесній справедливості. Відмовляючись від передсмертної сповіді, Катерина Іванівна кричить: “На мені немає гріхів!.. Бог і без того повинен простити… Сам знає, як я страждала!.. А не простить, так і не треба!..” Це бунт, якому письменник нічого протиставити не може. Аналогічна колізія виникне й в останньому романі Достоєвського “Брати Карамазови”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Образ і характеристика Соні Мармеладовой і її взаємозв’язок з образом Раскольникова