Постмодерністський прийом у поезії Йосипа Бродського
“Бродський був великим поетом в епоху, коли великі поети не передбачені”, – помітив російський поет-постмодернист Пригов, коли довідався про смерть Йосипа Бродського. Йосип Олександрович Бродський народився в сім’ї ленінградських журналістів. До 15 років він учився в школі, а потім працював, перемінивши ряд професій у геологічних експедиціях у Якутії й Казахстані, на Білому морі й Тянь-Шаневі, був фрезерувальником, геофізиком, санітаром, кочегаром, разом з тим займаючись літературою, “Я міняв роботу, – говорив він, – оскільки
В 1963 році Бродський звільнився з останнього місця роботи й почав жити винятково для літературної роботи: поезії й перекладів. У цьому ж році в газеті “Вечірній Ленінград” вийшов фейлетон “Окололитературний трутень”, у якому Бродському звинувачували в дармоїдстві. А в липні 1964 року відбувся суд над поетом, що оголосив Бродського “дармоїдом”. Поета висилають на 5 років у глухе село Норинск в Архангельській області. За звільнення поета клопотали А. Ахматова, А. Твардовский, Д. Шостакович, Ф. Вигдорова, Ж.-П. Сартр і інші діячі літератури й мистецтва. Завдяки
Але його вірші стають добре відомими завдяки “самвидаву”, їх заучували, виконували під гітару. На Заході ж виходять два його збірники “Вірші й поеми” (1965) і “Зупинка в пустелі” (1970). В 1972 році поета примусили покинути батьківщину. Бродський оселився в США, викладав російську літературу в американських університетах і коледжах, писав як на російському, так і англійському. У період еміграції видаються його поетичні збірники “В Англії” (1977), “Кінець прекрасної епохи” (1977), “Частини мови” (1977), “Римські елегії” (1982), “Нові станси до Августа” (1983), “Урания” (1987). У жовтні 1987 року Шведська академія оголосила Йосипа Бродського лауреатом Нобелівської премії по літературі. Він став п’ятим російським Нобелівським лауреатом (слідом за Буніним, Шолоховим, Пастернаком і Солженициним).
28 січня 1996 року внаслідок чергового інфаркту в Нью-Йорку земний шлях поета обірвався. Поховано Бродського у Венеції – місті, що він найбільше любив і якому присвятив чимало чудових віршів. Творчість Йосипа Бродського як звичайно розділяють на два періоди. Вірші раннього етапу, що завершується в середині 60-х років, прості за формою, мелодійні, світлі. “Перші 10-15 років своєї кар’єри, – згадував поет, – я користувався більше точними метрами, тобто п’ятистопним ямбом, що свідчило про певні ілюзії або про намір підкорити себе певному контролю”.
Яскравими прикладами раннього Бродського є такі поезії, як “Пілігрими”, “Рождественський романс”, “Станси”, “Пісня”. У пізнього Бродського переважають мотиви самітності, порожнечі, кінця, абсурдності, підсилюється філософські й релігійні звучання, ускладнюється синтаксис. “У тім, що я пишу набагато більший відсоток дольника, інтонаційного вірша, коли мова здобуває, як мені здається, певну нейтральність”. Підтвердженням цього є його поезії “Стрітення”, “На смерть другові”, “Келомякки”, “Розвиваючи Платона”, цикли “Частини мови” і “Кентаври”. У всіх поетичних творах Бродський віртуозно володіє язиковими засобами, у його віршах з’єднується архаїка й арго, політична й технічна лексика, “високий штиль” і вуличні простоліття
Для його поезії характерні парадокси, контрасти, об’єднання традиційного й експериментального. За словами Бродського, він скористався радою свого друга – поета Євгенія Рейну, звести до мінімуму використання прикметників, наголошуючи на іменники. У своїх віршах Бродський орієнтувався як на росіянку, так і на англомовну традиції. Показово, що у своїй Нобелівській лекції поет назвав своїми вчителями Й, Мандельштама, М. Цветаеву й А. Ахматову, а також Роберта Фроста й Уистена Одена. Бродський спробував усвідомлено з’єднати, здавалося б, непоєднувані речі: він схрестив авангард (з його новими ритмами, римами, строфікою, неологізмами, варваризмами, вульгаризмами й т. п.) із классицистичним підходом (величні періоди в дусі XVІІІ ст., ваговитість, неквапливість, формальна бездоганність), мир абсурду з миром порядку. Так, починаючи з вірша “Пілігрими” (1959) він зображує рух у просторі серед хаосу предметів. У цьому ж добутку він застосував прийом переліку предметів, які проходять перед поглядом спостерігача:
Повз арени, капищ,
Повз храми й бари, повз шикарні цвинтарі, мимо хворих базарів, миру й горя мимо, мимо Мекки й Рима, синім сонцем палими ідуть по землі пілігрими
Цей постмодерністський прийом зустрічається в “Великій елегії Джонові Донну”, “Столітній війні”, у поезиях “Прийшла зима…” і “Исаак і Авраам”. Нерідко Бродський своїми “гіперпереліками” створює теперішній постмодерністський колаж, відтворить мозаїчність миру. У віршах Бродського відчутна установка на одночасне відтворення буття космосу, історії, людського духу, миру речей, екзистенціального розпачу, втрати, розлуки, абсурдності життя й особливо – пануючої смерті:
Смерть – це всі машини, Це в’язниця й сад Смерть – це все чоловіка, Краватки їх висять Смерть – це скла в куполі, У церкви, у будинках – підряд! Смерть – це все, що з нами, – Тому що вони – не побачать
(1 votes, average: 5,00 out of 5)