Прагнення до світла і правди в поезії Павличка

Дмитро Павличко в українській поезії є однією із тих постатей, що визначає її моральний авторитет. Літературне визнання прийшло до Дмитра Павличка відразу.

Вже першій збірці поета «Любов і ненависть» (1953) Андрій Малишко дав високу оцінку: «В поезії Дмитра Павличка розвинувся, задзвенів, зацвів у слові вічний голос прикарпатського Покуття, з смереками і дубами, з мозолистими, шкарубкими долонями батька, з ріллею, що пахне плугом і посіяним зерном».

Але поряд із цими мотивами звучить у збірці також вболівання поета за долю рідної мови.

Якщо зречешся мови рідної, «твоя земля родити перестане»,- стверджує поет у вірші «Ти зрікся мови рідної». І шлях твій зникне в «безіменнім зіллі», не матимеш і радощів з весілля. Якщо зречешся рідної мови, «і друг від тебе одречеться, і посивіє рідна мати».

Упродовж кількох десятиліть ми не могли вголос і одверто говорити про рідну мову, культуру «Цінуємо упертість і мужність, з якими Дмитро Павличко з року в рік бив у дзвони, од яких його, бува, і відтягували…», – писав літературознавець Іван Дзюба. Скільки мужності, сміливості і героїзму потрібно було тоді поетові, щоб на весь голос заявити:

Я вірю, що будущина щаслива

Одмінить

лож, та не одмінить жнива.

Дмитро Павличко не побоявся назвати речі своїми іменами, а також застерегти, що на зміну одному тиранові прийдуть інші. Вражаюче звучать останні рядки сонета «Коли помер кривавий Торквемада»:

Не усміхались навіть крадькома;

Напевно, дуже добре пам’ятати,

Що здох тиран, але стоїть тюрма!

Правда поетичного слова Дмитра Павличка звучить у вірші «Кам’яний чоловік», що був написаний 1962 року. Під личиною кам’яного ідола ховалися сотні мерзотників, які заганяли на Соловки українську інтелігенцію, гноїли її в сталінських катівнях:

І правда ожила, та все те

Ненавидить камінний кат.

Поет нещадно викривав духовну безликість і жорстокість своєї епохи, розбивав кам’яний мур байдужості, страху, закликаючи народ ніколи ні перед ким не падати на коліна.






Мій улюблений герой захар беркут.
Прагнення до світла і правди в поезії Павличка