Сатиричний характер поезії Некрасова

У віршах другий половини 40-х років Некрасов найчастіше прямо зіштовхує гнобителів і пригноблених. Вірша носять гостро конфліктний характер. Поряд з описом трагічної долі своїх героїв Некрасов не міг не писати й про винуватців народних нещасть. Так, “Псове полювання” (1846) побудована на зіткненні іронічно описаних захватів поміщика від панської потіхи й похмурої похмурості, навіть відкритого протесту кріпаків. І пейзаж, яким відкривається вірш, витриманий у сумовитих, сумних тонах. Правда, далі поет згадує про пробудження природи, але

це необхідно для контрасту, щоб показати повна байдужість злиденних і стомлених псарів до всіх крас природи

Іронія, майстерно використана в “Псовому полюванні”, характерна й для інших сатиричних віршів, створених Некрасовим у середині 40-х років (“Сучасна ода”, “Колискова пісня”, 1845; “Моральна людина”,1847). Нові сатиричні вірші Некрасова – важливий етап у його творчому розвитку. Продовжуючи певною мірою традиції початкових досвідів, поет разом з тим відмовляється від легкого тону водевільної балаканини. Його сатира стає більше різкої, гнівної, непримиренної. Новаторство Некрасова проявлялося також

в області інтимної лірики. Ліричний герой, що з’явився в його віршах другої половини 40-х років, з’явився своєрідним відкриттям у російської поезії. Це – типовий різночинець, якому дуже важко дається розрив із дворянським минулим. Не менш важлива поява в Некрасова й образа ліричної героїні. Думки й учинки ліричних персонажів у поета-демократа соціально обумовлені. Вони зображені в умовах зовсім конкретного часу й простору. Таке, наприклад, вірш ” чиЇду вночі…” (847), про яке Чернишевський через багато років, уже із Сибіру, писав: “Воно перше показало: Росія здобуває великого поета”. Історія загибелі неабиякої жінки розказана в цьому вірші із щирою гуманністю, із глибокою повагою до героїні, для якого найвищою мірою характерно невтримне прагнення кволе.

Наприкінці 40-х років у Некрасова виникають перші вірші, присвячені А. Я. Панаєвій і составившие згодом так званий “панаевский цикл”, що дослідники справедливо зіставляють зі знаменитим “денисьевским циклом” Ф. Тютчева. Незалежно друг від друга два великих поети створювали любовні вірші, разючі по відкритості почуття. У них були виражені справжня драматичність переживань, складні й болісні відносини героя й героїні (“Якщо мучимий пристрастю заколотної…”, 1847; “Ти завжди гарна незрівнянно…”, 1847; “Уражена втратою безповоротної…”, 1848; “Так, наше життя текло мятежно…”, 1850, і інші, аж до “Трьох елегій”, написаних в 1874 р. і як би завершальний цикл).

В Віршах Некрасова другої половини 40-х років намічені вже багато рис, які Стануть характерними для його наступної творчості: сполучення ліричного й сатиричного початку, порушення звичної жанрової системи в лірику, звертання до

Миру повсякденності, до зображення простих людей із села й міста. Соціальність стає основою поезії Некрасова. Роки “похмурого семиріччя” були дуже важкими для Некрасова як поета й редактор “Сучасника”. Він значно менше пише віршів і майже не друкує їх. Для підтримки журналу Некрасов разом з Панаєвій склав два романи: “Три сторони світу” (1848-1849) і “Мертве озеро” (1885). Романи ці представляють, звичайно, відомий інтерес, однак в історію російської літератури Некрасов увійшов все-таки не як драматург або прозаїк, а як поет

Серед порівняно деяких віршів, написаних і опублікованих Некрасовим на початку 50-х років, особливе значення має відгук на смерть Гоголя: “Блаженний незлобивий поет” (1852). Це один з перших маніфестів “гоголівського” напрямку в літературі, навколо якого незабаром виникає жвава полеміка. Не випадково основна думка вірша

“Він проповідує любов Ворожим словом отрицанья…”

Викликала різкі критичні зауваження Дружиніна, але зате захоплено була підхоплена Чернишевським. Один із самих значних віршів, написаних Некрасовим у першій половині 50-х років,- “Уривки зі шляхових записок графа Гаранского” (1853) – змогло бути опубліковане тільки в 1856 р., коли вже закінчилося “похмуре семиріччя” і цензурний гніт був трохи ослаблений






Роль митця у поемі давня казка.
Сатиричний характер поезії Некрасова