Пошуки правди в п’єсі М. Горького
1.П’єса “На дні” – реалістичний добуток. 2. Мешканці “дна”. 3. Філософські міркування героїв п’єси. 4. Неоднозначне трактування добутку. П’єса М. Горького “На дні” – один з найкращих реалістичних добутків письменника. Майстерність автора дозволило йому зобразити нелюдські умови життя, у яких вимушено виявилися герої добутку.
Люди, що животіють “на дні”, виглядають убогими й жалюгідними, вони позбавлені високих почуттів і прагнень. Убогість і безвихідність привела до того, що люди “дна” стали жорстокими
З’явилася безліч нічліжок, де селилися бездомні й нещасні. П’єса показує життя мешканців нічліжки без прикрас. Похмурий напівтемний підвал, де живуть герої добутку, схожий на печеру. Низька стеля давить на людей Убогість побуту й безвихідність життя робить своя справа. Люди втрачають останні людські якості, опускаючись і деградуючи усе більше й більше.
Сам
У п’єсі немає зав’язки конфлікту й розв’язки. Відсутність розвитку дії заповнює розмовами. Саме в розмовах розкриваються характери головних героїв У кожного мешканця нічліжки своя “правда”, своя філософія, своє подання про життя. Герої п’єси міркують як про повсякденні справи й проблеми, так і про щось більше важливому, що не має прямого відношення до їхнього життя. Наприклад, Діжа міркує про заміжжя.
Її позиція досить проста, Діжа говорить: “Щоб я вільна жінка, сама собі господарка, так кому-небудь у паспорт вписала, щоб я чоловікові в міцність себе віддала – немає! Так будь він хоч принц американський, – не подумаю заміж за нього йти”. Кліщ не вірить їй, заперечує: “Обвінчаєшся в Абрамкой…”. Діжа зі збурюванням відкидає його припущення.
Розпалюється суперечка. Діжа намагається довести свою правоту, указує Кліщеві, що він “заїздив дружину-те до півсмерті…”. Кліщ грубо обриває її.
Цей короткий діалог свідчить про те, що спроби відстояти свою “правду” у героїв п’єси приведуть до взаємних образ і конфліктів. Не можна не підкреслити, що всі мешканці нічліжки не поважають не тільки навколишніх, але й самих себе. У них немає чіткого подання про власне місце у світі.
Кожний усвідомить свою вбогість і неприкаяність. Але усвідомлення проблеми саме по собі нічого не може дати людині Воно лише підштовхує до пошуку нового рішення. Цього в п’єсі не відбувається.
Герої багато й охоче міркують про “правду”. Але для чого вона їм, не можуть вирішити. Наприклад, Кліщ говорить: “Яка – правда!
Де – правда? От – правда! Роботи немає… сили немає! От – правда!
Пристановища… пристановища немає! Издихать треба… от вона, правда!
Диявол! На… на що мені вона – правда? Дай зітхнути…
Зітхнути дай! Чим я винуватий?.. За що мені – правду? Жити – диявол – жити не можна… от вона правда!..
Говорите отут – правда! Ти, старий утішаєш усіх… Я тобі скажу… ненавиджу я всіх!
И цю правду… будь вона, окаянна, проклята! Зрозумів? Зрозумій! Будь вона проклята!
” Деякі герої п’єси намагаються знайти таку “правду”, що хоч небагато скрасила б їх убоге життя Наприклад, Настя видумує історію любові. Над нею сміються. Але ця вигадана “правда” потрібна Насті, щоб життя не здавалося такий безпросвітною. Насті здається, що якби така любов була в її житті, усе зложилася б зовсім інакше.
Це “правда” дівчини, що не має нічого загального з реальним життям Позиція Луки така, що для нього має цінність та правда, у яку вірить людина. Лука говорить: “Підемо, мила! нічого…
Не гнівайся! Я – знаю… Я – вірю! Твоя правда, а не ихняя…
Коли ти віриш, була в тебе теперішня любов… значить – була вона! Була!
” Слова Луки вселяють надію, змушують повірити в те, що людині дорого. Нехай це не пов’язане з тим, що є насправді. Але з іншого боку, така “правда” може дати можливість відчути себе трішки счастливее.
Інший герой п’єси, Сатин у реальному житті – “арештант, убивця, шулер”. Але він не прагне визнати цю “правду”, не саму приємну для його Сатин постійно говорить: “Добре це – почувати себе людиною!” Для Сатину дуже багато значить власний погляд на себе як на людину. Його міркування про це свідчить: “Що таке – правда?
Людина – от правда”. “Існує тільки людина, все інше – справа його рук і його мозку”. Кліщ сподівається, що коли-небудь зможе повернутися до нормального життя й праці. Але він зв’язує свої надії зі смертю дружини, Ганни.
Кліщ не може викликати симпатію Нам стає ясно, що в його серце немає жалю до вмираючої дружини. “Ти думаєш, я не вирвуся звідси? Вилізу…
Шкіру здеру, а вилізу… От перегоди… умре дружина…
“. “Правда” Кліща в тім, що він ненавидить оточуючих людей, схильний уважати їхньою перешкодою. Але чим він сам краще? Якщо ця робоча людина стала мешканцем “дна”, виходить, немає в нього тої моральної опори, що допомагає удержатися на плаву в найтрагічніших життєвих обставинах. Всі мрії й надії обмежуються словами. На ділі цей робітник приречений своє століття доживати на “дні”.
Дуже любить “правду” Бубнов. Але разом з тим не можна не визнати, що образ цієї людини не може не викликати негативних емоцій у читача. Він, не замислюючись, ображає, кривдить і без того нещасних і знедолених людей.
Жорстокість і злість, які властиві Бубнову, не можуть зробити його образ привабливим. А, виходить, і його “правда” не може бути світлої й позитивної. Те ж саме можна сказати Отатарине. Він чесний, але разом з тим злісний, з ненавистю ставиться до всім і всьому навколо.
І його “правда” не може стати корисної, занадто багато в ній негатива. Герої п’єси зв’язують “правду” із прагненням до волі. “Правда – бог вільної людини”. Але як це ні парадоксально, у якімсь ступені вони все цю волю одержали Вони “вільні” від зобов’язань стосовно родичів і сім’ї; “вільні” від роботи, правил і підвалин суспільства. Наприклад, Васько Попіл “вільний”, тому що поки в нічліжці, а не на каторзі.
Але хіба це та “воля”, про яку потрібно мріяти й до якої потрібно прагне? “Людина – вільна… він за все платить сам, і тому він – вільний!
” Насправді кажущая воля героїв п’єси помилкова. Вони не можуть бути вільні, з огляду на обставини їхнього життя. І похмуре минуле, і гнітюче сьогодення, і страхаюче майбутнє, – все це обмежують їх волю Герої не можуть цього не розуміти в глибині душі, нехай і намагаються вони це все заперечувати. Своєрідне розуміння волі приводить Актора до самогубства.
Смерть сприймається як звільнення від тягот життя нещасної й знедоленої людини. Протягом всієї п’єси герої шукають свою “правду” і не знаходять неї. Напевно, у тих умовах, у яких вони виявилися, знайти “правду” неможливо.
Саме тому добуток залишає враження недосказанности. Горький залишає питання відкритим. Однозначним є твердження автора, що мир, у якому живуть герої п’єси, не Повинен існувати. Люди, оказавшиеся в ньому волею долі, втрачають все людське, стають небезпечні для суспільства. П’єсу можна трактувати як заклик до революції, до змін існуючого ладу, що винний у нещастях мешканців “дна”.
Але з іншого боку, жителі “дна” і не заслуговують кращої частки, тому що не мають позитивні якості Так що проблематику добутку кожний читач може розуміти по-своєму. Неоднозначне трактування п’єси робить її ще цікавіше для сучасного читача. Немаловажне значення має історичний контекст. Ми одержуємо можливість довідатися деякі подробиці про життя бідняків початку XX століття
(1 votes, average: 5,00 out of 5)