Трагедія правди: Леся Українка

В “Кассандрі” поетеса вже виразно володіє діалогом. Це виявляється в розмові Кассандри з Геленом, Геленою, Деїфобом і Ономаєм, нарешті в останніх картинах, де мовні партії Кассандри короткі й значущі. її співрозмовники, що (за винятком Поліксени та Долона) виступають як антагоністи, наділені чіткими характеристиками, які розкриваються або в словах Кассандри, або в їх власній мові.

Діалог, особливо в першій і шостій картинах, виявляє автора “Прощання” – кожна недомовленість, вірніше лаконічність твердження, викликає запитання або заперечення співрозмовника, рухає бесіду. Значно слабший діалог у другій картині, де ліричні визнання Поліксени і Кассандри позбавлені динамізму думки й почуттів. З’являється навіть репліка вбік, яка не належить до прийнятних Лесею Українкою драматургічних засобів. Щоправда, тут вона доречна, бо підказана боротьбою між потребою сказати сумну правду про долю Поліксени і ніжною любов’ю сестри.

“Кассандру” можна було виставити на сцені при умові наявності виняткового таланту актриси, яка спроможна була б донести до глядача весь трагізм героїні. Леся Українка, коли писала драму, бачила перед собою сцену. Саме виходячи із законів сцени, вона в остаточній редакції твору виводить троянського коня за лаштунки, саме тому поєдинок Гектора з Пат-роклом, а потім Ахіллеса з Гектором, як і вилазка Долона у ворожий табір, відбуваються поза коном, і ми про хід цих подій дізнаємося або з поведінки Кассандри і Поліксени, з виразу їх облич, або від спеціально посланих Андромахою рабинь, які з міського муру стежать за поєдинком.

Леся Українка назвала свій твір драматичною поемою. Це визначення жанру вона й надалі застосовуватиме до багатьох своїх творів.

Уже в “Кассандрі” є ознаки трагедії: безвихідні суперечності між розумінням становища і неможливістю перешкодити розвиткові подій, що зрештою призводить до загибелі героїні і її рідного міста.

Як і перші свої драматичні твори, Леся Українка витримує “Кассандру” в цілому на контрасті трьох основних барв: чорної, білої та червоної, причому червона контрастує з чорною або доповнює білу. Кольори надають додаткових рис для характеристики дійових осіб. Ось кілька таких кольорових характеристик.

Гелена пряде “пурпурну вовну на золотій кужілці”; на поясі в неї висить “кругле срібне свічадо”. Нитка з кужілки – червона. “Червоно взута білая нога” Гелени ступила на Троянську землю, й на думки Паріса наступила її “червона сандалія”. Червоний колір – як символ кохання – асоціюється з червоною кров’ю, пролитою через Гелену в Троянській війні. Золота кужілка, срібне свічадо вказують не стільки на кольори, скільки на коштовний метал, з якого зроблено ці речі для царського дому.

Поєднання білого кольору вбрання з червоними квітами й І грінками підкреслює її становище нареченої. Після смерті брата, кили розвіялася мрія про шлюб з Ахілле-сом, її червоно-білі барви змінюються па чорний колір жалобного пораннії.

Андромаха тче “білий плат” на ложе, але він буде саваном для її убитого Гектора.

І’елеп -“в білій одежі, у срібній діадемі, а білою посрібленню патерицею”.

Касеандра – в “чорному покривалі”; тільки “золота обручка”, як спомин про...

нареченого, її “правицю обвиває”. В пророцтві Кассандри все забарвлено лише в чорний і червоний кольори. Вона бачить, як нездійснений шлюб Поліксени стає червоним від крові вбитих воїнів, а сама кров чорна, “чорні кораблі багряну хвилю стернами різали”. Про ЇЇ слова Деїфоб говорить як про “темні”, “мов димна хмара”. Майбутнє ввижається Кассандрі як “багряна хмара”, “непрозора хмара”.

В четвертій картині небо починає “злегка червоніти”, потім “чорні постаті” царівен вирізьблюються в “місячнім сяйві”, а після заходу місяця “темна купка людей” ховається в тінь.

Шпигун Сінон все бачить в чорних барвах: “чорний корабель”, “темні води”, “темні, чорні води”.

Твір закінчується зруйнуванням Трої і пророкуванням ледь притомної Кассандри на тлі заграви пожежі.

Червоний і чорний кольори з їх видозмінами – багряним і темним – забарвлюють всі події й ніби відтіняють їх, стають тлом – уособленням страшної війни, яка рокує на смерть героїв твору. Поєднання цих кольорів не може не нагадати барви, якими старогрецькі події змальовані на давніх амфорах і вазах, де також вирізняються три кольори: чорний, білий і червоний.

Розглянувши кольори, які зустрічаються в ремарках і в мові діячів драми Лесі Українки, О. Білецький, який перший звернув увагу на ощадність у творі декоративного тла, прийшов до висновку: “Обстава, що цурається орнаментації, уникає вигадливих ліній і форм, змагає до монументальної простоти і не боїться примітивності”. І далі: “В усім цім відчувається вже деякий повів модерністського змалювання – без його спотворено с т і” ‘.

У літературі про Лесю Українку були численні спроби знайти в “Кассандрі” приховане змалювання суперечок, які точилися всередині партійних груп і між партіями – аж до відшукування в кожному образі драми прозорої алегорії з тогочасного українського життя. Даремно було б шукати безпосередні аналогії між “Кассандрою” і сучасною поетесі дійсністю. Однак такі аналогії можливі й закономірні в думках та ідеях, закладених у цій драматичній поемі. Засудженням пасивності і ствердженням активного втручання в життя, гнівним викриттям егоїстичних, власницьких інтересів тих троянців, які протиставляли особистий добробут загальнонародній справі, Леся Українка виступала проти багатьох діячів буржуазних партій, які за багатство і кар’єру зраджували народ і служили царатові. Сумний приклад Кассандри застерігав тих, хто вважав за достатнє виступати з самими “пророцтвами”, гадаючи, що їх участь у революційній боротьбі не є конче потрібною. В час революційних подій позиція Кассандри вже дорівнювала б ухиленню від боротьби.

Образом Гелена Леся Українка засуджувала численних клевретів імперіалізму, які підроблялися під смаки “своїх” і чужоземних буржуа, ішли на службу до царату. З’явившись у друку на початку 1908 року, “Кассандра” закликала до згуртованості передових сил для боротьби з реакцією, до піднесення громадської свідомості людей, які не знайшли в собі сили і мужності продовжувати боротьбу. “Кассандра” ще раз наполегливо говорила всіляким “пророкам”, що тільки в поєднанні живого слова з революційною дією вони здобудуть право виступати від імені народу; інакше їх чекає забуття й розвінчання.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Трагедія правди: Леся Українка