Портретна характеристика Омеляна Пугачова в повісті “Капітанська дочка”

У Капітанській дочці О. С. Пушкін звертається до подій селянського повстання 1773-1774 р. на чолі з Омеляном Пугачовим. У цій повісті Пушкін зумів намалювати яскраву картину стихійного селянського повстання, показати його на широкому національному й соціальному тлі. При цьому він дотримувався переконань, згідно яким у повісті повинна бути історична епоха, розвинена у вигаданому оповіданні

Проводир повстання Омелян Пугачов зображений Пушкіним не кровожерливим убивцею, яким показували його історики XVІІІ-XІX століть, а талановитим і сміливим

народним вождем. Природні розум, кмітливість, енергійність, що видаються здатності цієї людини сприяли тому, що він очолив селянське повстання. До нього почали стікатися люди з усією країни: і білогірські козаки, і башкири, і татари, і чуваші, і селяни з уральських заводів. Вони поважали Пугачова, довіряли йому у всім

Пугачов жорстоко розправляється з тими, кого він уважає гнобителями селян. Для нього немає гарних поміщиків і представників влади. В особі дворян він бачить тільки ворогів. Тому він так нещадний до капітана Миронову і його підлеглим, хоча це були добрі люди. Але Пугачов пам’ятає й добро, що йому колись зробили.

У нагороду за чарку горілки, піднесену вожатому під час бурану, і за заячий тулупчик Гринев одержує життя. Три рази випробовував долю Петро Гринев, і три рази Пугачов його милував. Думка про нього нерозлучна була в мені з мислию про пощаду, говорить Гринев, даної мені їм в одну з жахливих хвилин його життя, і про рятування моєї нареченої… І дійсно, Пугачов проявляє великодушність, коли звільняє Машу Миронову з рук Швабрина, незважаючи на те, що вона капітанська дочка, і від – пускає Гринева разом з нею. При цьому він карає Швабрина, присуджуючи: Стратити так стратити, дарувати так даруватися

При знайомстві з Пугачовим Гринев переконується в тім, що це зовсім не така людина, яким уважали його царські влади. Ще при першій їхній зустрічі, коли Пугачов виступає в ролі вожатого, Гринева вражає холоднокровність цієї людини. Тоді Гринев бачить вожатого як простої людини, зовнішність якого проте здається йому чудової: Він був років сорока, росту середнього, сухорлявий і широкоплечий. У чорній бороді його здалися проседь; живі більші очі так і бігали. Особа його мало вираження досить приємне, але шахрайське так описує він зовнішність героя

Пушкін зображує Омеляна Пугачова не тільки як проводиря повстання, але і як простого козака. Мовлення Пугачова наповнена прислів’ями, приказками, іносказаннями, яких людині з іншого середовища не зрозуміти. Він змушує називати себе царем-панотцем, тому що в народі завжди жила віра в доброго царя. У його відносинах з підлеглими повний демократизм, немає ніякого чиношанування, кожний може вільно заперечити думку свого государя. Вулиця миючи тісна; волі мені мало. Хлопці мої умничают. Вони злодії. Мені повинне тримати вухо востро: при першій невдачі вони свою шию викуплять моею головою, з гіркотою усвідомлює Пугачов, якого вже не радує владу. Герой розуміє, що він усього лише самозванець. Він почуває свою приреченість і живе тільки надією на майбутнє

И все-таки головне в образі Омеляна Пугачова ця велич і героїзм, що знайшло вираження в символичном змісті казки про орла й ворона. Герой уважає, що краще прожити життя коротку, але гідну, чим жити триста років і харчуватися падлом. Він асоціює себе з орлом, що живе всього-на-всього тільки тридцять три роки, але зате п’є живу кров

Підкреслюючи в Пугачові хоробрість і героїзм, розум і кмітливість, Пушкіна показує в цій людині кращі риси російського національного характеру. Але Пушкін далекий від ідеалізації Пугачова проводиря селянського повстання. Автор Капітанської дочки віддає перевагу реформам перед революцією, він не приемлет кровопролиття. Саме тому ми читаємо в повісті його широко відомими слова, що стали: Не приведи Бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний! Розцінюючи пугачевское повстання не інакше, як безглуздий бунт, автор разом з тим не ставив своєю метою показати в повісті лиходійства пугачовців. Він намагався відтворити історію повстання й особистість селянського ватажка, і потрібно відзначити, що цей задум Пушкін майстерно реалізувався

Пугачов в “Капітанській дочці” схожий на героя козацьких пісень і билин. Він з’являється спочатку як якась загадкова фігура, а потім розростається й заповнює собою весь простір оповідання. Незрозуміла людина веде таємничі розмови з хазяїном постоялого двору, більше схожого на розбійницький притулок. Він чи те випадний каторжник, чи те пияк (“заклав кожух у целовальника”, тобто за горілку). Але “вогненні очі”, що притягають увагу, видають людини неабиякого. У пророчому сні Гринева читач уже одержує натяк на складність і силу образа (звірство, хитрість і несподівана пестливість і широта душі про все це ми довідаємося після).

Пугачов твердий, безжалісний, коли велить стратити захисників міцності, зарубати дружину коменданта. Але він пам’ятає добро й цінує щирість, правдивість і вірність честі. Саме це підкуповує його в Гриневе. Він не мстивий, єдиний раз насупився, довідавшись, що Гринев обдурив його. З істинно царською, казковою широтою душі він говорить: “Стратити так стратити, милувати так милувати”. І відпускає Гринева з нареченою, дає пропуск в усі підвладні йому області

Пугачов, однак, лукавий і розумний, він знає своїх людей і часто “працює на публіку”, як би відіграючи роль пануючи, як його уявляють собі прості люди. Наївна пишність титулів, які він роздає своїм наближеним це й розрахунок, і радісна гра у владу. Перед Гриневим він не причиняється, майже відкрито говорить, що він самозванець, порівнюючи себе із Гришкой Отрепьевим.

Пугачов Пушкіна розпачлива людина, що не проміняє три місяці царського бенкету на тридцять років райської юшки. Він і билинний герой, і пісенний розбійник, і цар-рятівник для забитого народу. Російська історія повна легенд про “справжнього царя”, про царя, що врятував від смерті, сьогоденні, “правильному” царі, що прийде у визначену годину. Пугачов назвався таким царем, але люди не пішли б за ним, якби він не поводився, як теперішній володар і рятівник

Остання зустріч Пугачова й Гринева відбувається за хвилину до страти полоненого бунтівника. У цю страшну мить Пугачов довідається того, кого полюбив за чесність, хоробре й добре серце, і киває йому. “Через хвилину його голова, мертв і закривавлена, була показана народу”. Пушкіна вустами героя журиться про ганебний кінець: “Емеля! Емеля! думав я з досади, навіщо не наткнувся ти на багнет або не підкрутився на картеч! Кращого нічого не міг би ти придумати”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Одна бджола меду не наносить.
Портретна характеристика Омеляна Пугачова в повісті “Капітанська дочка”