Капітанська Дочка характеристика образа Швабрин Олексій Іванович

КАПІТАНСЬКА ДОЧКА (Повість, 19 окт. 1836) Швабрин Олексій Іванович – дворянин, антагоніст головного героя повести Гринева. Задумавши роман (повість) з епохи пугачевского бунту, зв’язаний жанровою традицією з “шотландськими романами” В. Скотта, де герой виявляється між двома таборами, “заколотників” і “підкорювачів”, Пушкін спочатку коливався, кого поставити в центр оповідання. Чи то, як це було в “Дубровском”, дворянина, що перейшов на сторону селян (отут прототипом міг стати дворянин-пугачовець Шванвич). Чи то пугачевского

бранця, що зумів бігти Зрештою Пушкін як би “розділив” історичного героя надвоє, розподілив на дві сюжетні ролі. Одна з них дісталася Гриневу, інша – Ш. (у чийому прізвищі виразно чуються відзвуки прізвищ Шванвича й Башарина).

Ш. смаглявий, некрасивий собою, жвавий; служить у Білогірській міцності п’ятий рік; сюди переведений за “смертовбивство” (на дуелі заколов поручика). Сама по собі ця подробиця біографії ні про що не говорить; так само як ні про що не говорить презирливість Ш. (під час першої зустрічі із Гриневим він описує белогорцев досить глумливо). Все це типові риси романного образа молодого офіцера;

до пори до часу Ш, не випадає із традиційної схеми; незвична для цього типу літературного героя лише його “інтелектуальність” (Ш., безсумнівно, розумніше Гринева; він був навіть зв’язаний св. ДО. Тредияков-Ским).

Навіть коли він їдко озивається про віршики закоханого Гринева, це відповідає стереотипу й не змушує читача насторожитися. Лише коли він з “пекельною усмішкою” пропонує Гриневу подарувати його улюбленої, дочки тутешнього коменданта Марье Іванівні, замість любовної пісеньки серги (“знаю по досвіду її вдача й звичай”), це наводить на думку про його щиросердечне безчестя. Незабаром стає відомо, що Ш. ніколи сватався до Марье Іванівни й одержав відмову (а виходить, його відгуки про неї як про доконаний дурочке суть помста; дворянин, що мстить жінці, негідник).

И далі “готовий” образ Ш. не розвивається, але послідовно розкривається в заданому напрямку. Під час дуелі, на яку викликає його Гринев, ображений відгуком про Машу, Ш. завдає удару шпагою в ту мить, коли супротивник оглядається на несподіваний заклик слуги (тобто неформально припиняє бій). Формально це удар у груди, але, по суті, у спину суперника, що не збирається бігти – тобто підлий удар. Потім у читача з’являються самі серйозні підстави запідозрити Ш. у таємному доносі батькам Гринева про двобій (завдяки чому батько забороняє синові й думати про шлюб з Марьей Іванівною).

Повна втрата подань про честь визначає й соціальну зраду Ш. Як тільки міцність дістається Пугачову, він переходить на сторону бунтівників, стає одним з їхніх командирів і силою намагається схилити до сполучника Машу, що живе під видом племінниці в тутешньої попаді. Кульмінаційний пункт “швабринской” лінії сюжету – сцена, коли в міцності з’являється розгніваний Пугачов, що довідався від Гринева про те, що ІІІ. утримує дівчину: дворянин валяється в ногах у випадного козака.

Підлість обертається ганьбою. Кінчає Ш. тим, що, потрапивши в руки урядових військ, показує на Гринева як на пугачовця-зрадника; тільки простодушність головного героя заважає догадатися, що ІІІ. умовчує на допиті про Марье Іванівну лише тому, що боїться її свідчення на користь Гринева, а не тому, що хоче вберегти її від неприємностей. (Ніщо не перешкодило Ш. у мінуту особистої небезпеки відкрити Пугачову її таємницю й поставити під смертельний удар і саму дочку повішеного коменданта, і попадю, що вкрила дворянку.

) Зображувати такого “нерухливого” героя (при всій важливості його фігури, оттеняющей і уравновешивающей образ Гринева) нецікаво. Тому Пушкін часто прибігає до прийому непрямого оповідання: сам Ш. залишається за рамками оповідання, а читач довідається про нього з розмов інших персонажів






Заповіт українського пророка.
Капітанська Дочка характеристика образа Швабрин Олексій Іванович