Портрет прикметника (твір на лінгвістичну тему)

Усім привіт! Дозвольте представитися – мене звати Прикметник. Зважаючи на моє ім’я, можна зрозуміти, що я до чого-небудь додаюся. Наприклад, з моїм другом Іменником ми буваємо ну просто нерозлучні. Хоча я – цілком самостійний, не звертаючись ні до чиєї допомоги, можу відповідати на питання: який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї? Позначаю й ознаку предмета. У реченні можу бути означенням і іменною частиною присудка. От вам такий приклад; “Над містом зійшло яскраве сонце”. Ну, де я? Ну що отут думати? Звичайно, слово “яскраве” –

це я. І в цій позиції я – означення.

У мене є постійна морфологічна ознака – розряди за значеннями. Тобто я можу бути якісним – позначати якість предмета (наприклад: синя стрічка). Можу бути відносним – називати ознаки, що виражають відношення одного предмета до іншого (торішні листи). А можу бути присвійним, тобто показувати, чий це предмет, кому він належить (мамин шарф). Скажу чесно, що бути якісним для мене дуже стомливо, тому що в цих випадках до мене “приклеюються” шкідливі ступені порівняння (яскравий – яскравіший – найбільш яскравий), повні і короткі форми (зелений – зелен), з’являються

синоніми (довга – нескінченна) і антоніми (кислий – солодкий) і я навіть сполучаюся з прислівниками (занадто молодий). А постійні мої морфологічні ознаки – це рід, число і відмінок. Є в мене три групи відмінювання: тверда – коли основа закінчується на твердий приголосний (веселий), м’яка – з основою на м’який приголосний (учорашній) і змішана – якщо основа закінчується на г, к, х (вузького). Ну ось, із правилами покінчено. От і чудово!

Відзначу без удаваної скромності, що без мене і ваша мова, і ваші книги, і ваша преса були б нікуди не придатними. Уявіть, що ви говорите: “Мій пес Чіп утік на вулицю, повернувся, і мені довелося його купати, щоб він став таким, як раніше”. А тепер порівняйте те ж, але з моєю присутністю: “Мій добрий, розумний, жвавий пес Чіп утік на сусідню вулицю, повернувся мокрий і брудний, і мені довелося його купати, щоб він став чистеньким і красивим, як раніше”. Правда, так набагато краще? Виходить портрет Чіпа.

А які вірші пишуть з моєю допомогою поети! Згадаємо хоча б Пушкіна:

Мороз и солнце; день чудесный!

Еще ты дремлешь, друг прелестный….

Подобається? Мені теж. Жоден письменник не може обійтися без мене, особливо коли описує пейзаж. А яким ви, молодь, мене бачите? “Класна”, “прикольний” і так далі. Загалом, ви без мене – це все рівно, що я без вас. Так що ставтеся до мене з увагою, і я завжди буду з вами. Щасливо!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Портрет прикметника (твір на лінгвістичну тему)