Другорядні персонажі в комедії Горе від розуму Грибоєдова А. С

Комедія О. С. Грибоєдова “Горе від розуму” – це свого роду “енциклопедія російського життя” першої половини XІX століття. Значно розширивши рамки оповідання за рахунок безлічі другорядних і внесценических персонажів, Грибоєдов обрисовує в ній чудові людські типи сучасної йому Москви. Як зауважує О. Міллер, майже всі другорядні особи комедії зводяться до трьох типів: “Фамусови, кандидати у Фамусови й Фамусови-Невдахи”. Першим з них у п’єсі з’являється полковник Скалозуб, “шанувальник” Софії. Це “Фамусов в армійському

мундирі”, але, разом з тим, Сергій Сергеич “набагато ограниченнее Фамусова”. Скалозуб має характерну зовнішність (“трьох саджений молодець”), жестами, манерами, мовленням, у якій безліч військових термінів (“дивізія”, “бригадний генерал”, “фельдфебель”, “дистанція”, “шеренга”).

Настільки ж типові й риси характеру героя. Грибоєдов підкреслює в Скалозубі брутальність, неуцтво, розумову й духовну обмеженість. Відкидаючи його “потенційне женихівство” , Софія зауважує, що він “слова розумного не виговорив сроду”.

Будучи не занадто утвореним, Скалозуб виступає

проти наук і освіти, проти “нових правил”. “Ученістю мене не обморочиш…”, – упевнено заявляє він Репетилову.

Крім того, автор підкреслює в Скалозубі ще одну рису – кар’єризм, “грубо виражену пристрасть до хрестів” (Н. К. Пиксанов). Сергій Сергеич із навряд чи усвідомлюваним цинізмом розповідає Фамусову про причини свого просування по службі: Досить щасливий я в товаришах моїх, Вакансії саме відкриті; Те старших виключать інших, Інші, дивишся, перебиті. У будинку Фамусова Скалозуб – бажаний гість: Павло Опанасович уважає його підходящим нареченим для Софії.

Однак Софія, як і Чацкий, далеко не в захваті від “достоїнств” Сергія Сергеича. По-своєму підтримує племінницю й баба Хлестова: Ух! я точнехонько позбулася від петлі; Адже недоумкуватий твій батько: Дався йому трьох сажень молодець, – Знайомить, не спросясь, чи приємно нам, немає чи? Нарешті, дуже влучно характеризує Скалозуба Ліза: “И золотий мішок, і мітить у генерали”.

Образу Скалозуба властиві елементи комічного. На це натякає вже саме прізвище героя. Про жарти Скалозуба в комедії говорить Ліза.

І Скалозуб, як свій чуб закрутить, Розповість непритомність, додасть сто прикрас; Жартувати й він горазд, адже нині хто не жартує! Найчастіше комічна й мовлення Сергія Сергеича. Так, про Москву він зауважує: “Дистанції величезного розміру”, про споріднення з Настасьей Николавной – “Ми з нею разом не служили”, про падіння Молчалина з коня – “Глянути, як тріснувся він – грудьми або вбік?

” Н. К. Пиксанов уважав образ Скалозуба недостатньо розробленим, незавершеним. Читачеві незрозуміло, чи збирається Скалозуб женитися на Софії, а також догадався ліон про її роман з Молчалиним, побачивши реакцію Софії на падіння Молчалина з коня. Однак, незважаючи на деяку незавершеність, образ Скалозуба дуже органічно ввійшов у коло діючих осіб, створених Грибоєдовим.

Настільки ж яскраво й жваво змальовані практично всі персонажі комедії. Одними з перших приїжджають до Фамусову князь і княгиня Тугоуховские. Вони сподіваються на балі доглянути багатих наречених для своїх дочок. У поле їхнього зору зненацька попадає Чацкий, але, довідавшись про те, що він не багатий, вони залишають його в спокої. Чоловіки Тугоуховские зображені Грибоєдовим сатирично.

Князь Тугоуховский (на що вказує вже саме прізвище) майже нічого не чує. Мовлення його складається з окремих вигуків: ” Про-Хм!”, ” І-Хм! “. Він беззаперечно виконує всі вказівки дружини.

Цей герой втілює собою пристарілого Фамусова. Княгиня Тугоуховская відрізняється досить злою вдачею, уїдливістю. Так, причину зарозумілого поводження графині-внучки вона бачить у її “нещасній долі”: “Зла, у дівках ціле століття, вуж бог її простить”. Як і всі гості Фамусова, княгиня Тугоуховская не бачить користі в освіті, уважає, що науки несуть погрозу для суспільства: “у Петербурзі інститут так-го-гический, так, здається, кличуть: там вправляються в розколах і безверьи профессори! ” Тугоуховские швидко підхоплюють плітку про божевілля Чацкого й навіть намагаються переконати в цьому Репетилова.

Серед гостей Фамусова й графиня Хрюмина із внучкою, які теж раді повірити в божевілля Чацкого. Графиня-Внучка повідомляє новину Загорецкому. Графиня-Бабуся ж, страждаючи від глухоти, по-своєму витлумачує все почуте. Вона повідомляє Олександра Андрійовича “окаянним вольтерьянцем” і “пусурманом”. До гостей Фамусова приєднується і його своячка, баба Хлестова.

С. А. Фомичев називає цю героїню Фамусовим для жіночої половини суспільства. Хлестова – упевнена в собі бариня, недурна, колишня, по-своєму прониклива. Чого коштує одна тільки характеристика, дана їй Загорецкому: Брехунець він, картяр, злодій… Я від нього було й дверей на запор; Так майстер прислужити: мені й сестрі Парасці Двох арапченков на ярмарку дістав; Купив, він говорить, чай у карти сплутовал; А мені подарочек, дай боже йому здоров’я! Скептично вона настроєна й стосовно Скалозуба, Репетилову. Попри все те, Хлестова поділяє думку гостей Фамусова про науки й освіту: И впрямь збожеволієш від цих, від одних Від пансіонів, шкіл, ліцеїв, як пак їх, Так від ланкарточних взаємних навчань.

Хлестова тут має на увазі ланкастерскую систему навчання, однак для її віку й способу життя ця плутанина понять цілком пробачна й дуже реалістична. Крім того, варто відзначити, що в цьому висловленні немає тої войовничості, що характерна для мовлень Фамусова й Скалозуба про освіту. Скоріше, тут вона просто підтримує розмову. У свідомості Хлестовой людські достоїнства навколишніх нерозривно злиті з їхнім соціальним станом, багатством і чинами.

Так, вона зауважує про Чацком: “Була гостра людина, мав душ сотні три”. Снисходительно-покровительственни її інтонації в розмовах з Молчалиним. Однак Хлестова прекрасно розуміє “місце” Олексія Степанича й не особливо церемониться з ним: “Молчалин, геть чуланчик твій”, – заявляє вона, прощаючись. Як і багато гостей Фамусова, Хлестова любить брехати: “вуж чужих маєтків мені не знати!”. Вона миттєво підхоплює слух про божевілля Чацкого й навіть висуває свою версію подій: “Чай, пив не по літам”.

Карикатурний у комедії образ Репетилова. Це саме тип ” Фамусова-Невдахи”. Це безглузда, безладна, дурна й поверхнева людина, відвідувач Англійського клубу, аматор випити й покутить, пофілософствувати в шумних компаніях. Персонаж цей задає в комедії тему “ідейної моди”, як би пародіюючи суспільну лінію Чацкого. Як зауважують О. Міллер і А. Григор’єв, “Репетилову…

Не вдалося домогтися якого-небудь дійсно служебногопроку від одруження з дочкою впливового фон-жмута й от він ударився в ліберальне краснобайничанье… “. Репетилов намагається захопити Чацкого “вільнодумством” і обрисовує йому “таємні собранья” в Англійському клубі, де говорять “про Бейроне”, “про матерьях важливий”. Репетилов розповідає Чацкому про “розумну молодь”, у числі якої “щирий геній” Іполит Удушьев.

У цьому описі звучить відверта авторська сатира: Нічний розбійник, дуеліст, У Камчатку засланий був, повернувся алеутом, И міцно на руку нечиста; Так розумна людина не може бути не шахраєм. Коли ж про чесність високої говорить, Якимось демоном вселяємо: Ока в крові, особу горить, Сам плаче, і ми все ридаємо. От що писав про цей образ Пушкін: “…Що таке Репетилов? у ньому 2, 3, 10 характерів.

Навіщо робити його бридким? досить, що він ветрен і дурний з такою простодушністю; досить, щоб він визнавався поминутно у своїй дурості, а не в мерзенностях. Це смиренність надзвичайно ново на театрі, хоч кому з нас не траплялося конфузитися, слухаючи йому подібних розкаюваних?

” Репетилов у комедії є своєрідною пародією на Чацкого, це персонаж-двійник, що комічно знижує ідеї головного героя. Літературні “побратими” Репетилова – Грушницкий з роману Лєрмонтова “Герой нашого часу”, Ситників з роману Тургенєва “Батьки й діти”, Лебезятников з роману Достоєвського “Злочин і покарання”. Серед гостей Фамусова й “спритна світська людина” Антон Антонич Загорецкий. Це також тип ” Фамусова-Невдахи”.

Не зумівши одержати чинів і звань, він залишається дрібним шахраєм і дамським догідником. Вичерпну характеристику йому дає Горич: Страшенний шахрай, шахрай: Антон Антонич Загорецкий. При ньому остережися: переносити горазд, И в карти не сідай, продасть. До Платона Михайловичу приєднується й баба Хлестова: “Брехунець він, картяр, злодій”, – говорить вона Софії.

Однак всі “буйство” Загорецкого обмежується життєво-побутовою сферою. В “ідейному” же змісті він зовсім “законослухняний”: …А якщо б, між нами, Був ценсором призначений я, На байки б наліг; ох! байки – смерть моя!

Глузування вічні над левами! над орлами! Хто що не говори: Хоча тварини, а все-таки царі. Як зауважують О. Міллер і А. Григор’єв, Загорецкий – це кандидат у Фамусови, але обставини його зложилися інакше, і він взяв собі іншу роль – загального служника, догідника.

Це свого роду Молчалин, необхідний усім. Загорецкий – страшенний базіка й брехун. Причому неправда його в комедії практично безпричинна. Він теж радий підтримати плітку про Чацком, навіть не згадавши, про кого мова йде: “Його в божевільні сховав дядько-шахрай… Схопили, у жовтий будинок, і на ланцюг посадили”.






Філософське осмислення собору як симфонії величі народу.
Другорядні персонажі в комедії Горе від розуму Грибоєдова А. С