Поема М. В. Гоголя “Мертві душі”: людські типи, представлені образами поміщиків
1. Передісторія задуму поеми “Мертві душі”. 2. Образ безгосподарного мрійника Манилова. 3. “Дубинноголовая” Коробочка. 4. Марнотратник життя Ноздрев. 5. “Чортовий кулак” Собакевич”.
6. Плюшкин – “діра на людстві”. По власному визнанню М. В. Гоголя, сюжет “Мертвих душ” йому запропонував А. З. Пушкін. Споконвічно “Мертві душі” замислювалися Гоголем як грандіозний добуток у трьох томах, у якому була б представлена панорама російського життя, виведені типові характери. Однак другий тім автор спалив, збереглося
Однак потрібно мати на увазі, що знайти в реальному житті типового позитивного героя практично неможливо. На загальному тлі він буде виглядати виключенням, а не розповсюдженим явищем Ті позитивні герої, образи яких представлені в збережених главах другого тому “Мертвих душ”, навряд чи можна порахувати типовими представниками свого середовища. Що ж стосується образів поміщиків, представлених у
Першим у цій низці образів виведений поміщик Манилов. Описуючи його, Гоголь відзначає мимохідь, як нелегко правдиво зобразити подібного суб’єкта, у якому розглянути індивідуальність досить проблематично. Автор указує на таку особливість Манилова, як солодкуватість: “…
Риси особи його були не позбавлені приємності, але в цю приємність, здавалося, надто було передано цукру…”. Ця солодкуватість проявляється й у поводженні, і в мовленнях Манилова Бажаючи бути люб’язним і пропустити гостя вперед, він затіває дурну суперечку на цю тему. Зрештою він і Чичиков самим комічним образом протискуються у двері одночасно. Манилов звертається зі своїми селянами досить м’яко, але не стільки від доброти, як від ліні й байдужності до того, що діється в його господарстві.
Цей поміщик толком не знає, скільки селян умерло за останнім часом, які роботи ведуться вимении. У Манилова відсутні які-небудь інтереси, які поглинали б його час і увага. Його улюблене заняття – марні міркування: “…якби раптом від будинку провести підземний хід, або через ставок вибудувати кам’яний міст…
“. Гоголь досить влучно охарактеризував Манилова: “У першу мінуту розмови з ним не можеш не сказати: яка приємна й добра людина! У наступну потім мінуту нічого не скажеш, а в третю скажеш: чорт знає, що таке! і відійдеш подалі; якщо ж не відійдеш, відчуєш нудьгу смертельну”. Поміщиця Коробочка, на відміну від Манилова, дама господарська й розважлива.
У її селі помітні явні ознаки статку й жвавої діяльності. Однак як обмежене коло її інтересів! Головне побоювання Коробочки полягає в тому, щоб не продешевити.
Тупість поміщиці простирається до того, що вона всерйоз має намір запитати про ціни на “мертві душі” у купців, які приїжджають у її село за продуктами. А вуж її припущення, що “мертві душі” “може, у господарстві-те як-небудь під випадок знадобляться”, зрозуміло, потрясає до глибини душі! За Коробочкою треба ще один яскравий типаж – поміщик Ноздрев, гуляла, марнотрат і п’яниця.
Ця людина через п’ять мінут уже із усяким поводився фамільярно, немов зі стародавнім приятелем. У карти він грав нечесно, за що його нерідко били, але він анітрошки через це не засмучувався й при зустрічі з його приятелями, що поколобродили, поводився так, словноничего особливого не відбулося Постійні “пригоди” – норма для Ноздрева: “…або виведуть його із залу жандарми, або примушені бувають виштовхнути свої ж приятелі”.
Брехня для цієї людини також у порядку речей, причому брехав він без якої-небудь необхідності, нерідко цілковиту нісенітницю, у яку ніхто не повірить, наприклад, “що в нього був кінь якою-небудь голубой або рожевої вовни”. Гоголь відзначив і ще одну, украй неприємну особливість подібного типажу: “Є люди, що мають страстишку напаскудити ближньому іноді зовсім без усякої причини… Таку ж дивну пристрасть мав і Ноздрев.
Чим хто ближче з ним сходився, тому він скоріше всіх насалював: розпускав небилицю, глупее якої важко видумати, расстроивал весілля, торговельну угоду й зовсім не почитав себе вашим ворогом; навпроти, якщо випадок приводив його знову зустріти з вами, він обходився знову по-дружньому… “. На своє господарство й на виховання двох малолітніх дітей Ноздрев не обертає ніякої уваги; порядок у нього тільки на псарні, і серед собак він почуває себе майже “батьком сімейства”. Гоголь показує нам самодурство Ноздрева у всій вроді: бачачи, що Чичиков не хоче грати з ним, Ноздрев уже зібрався побити його, і лише щаслива випадковість урятувала Чичикова від розправи.
Не менш колоритний і Собакевич: “Коли Чичиков глянув скоса на Собакевича, він йому цього разу здався досить схожим на середньої величини ведмедя. Для довершення подібності фрак на ньому був зовсім ведмежого кольору, рукави довгі, панталони довгі, ступнями ступав він і криво, і навскіс і наступав безупинно на чужі ноги”. Апетит у Собакевича під стать його ведмежої зовнішності й за обідніми столом, і в справах, пов’язаних з можливістю наживи. На відміну від Манилова, що охоче розхвалює всіх своїх знайомих, Собакевич сварить всіх і вся.
Він відразу розуміє обхідні мовлення Чичикова про мертві душі й виражає готовність їх продати, не проявляючи ні подиву, ні коливань. Але вуж і торгується він до останнього, так, як торгувався б, продаючи будь-який інший, звичайний, товар. Гоголь указує на типовість характеру Собакевича, що з однаковим успіхом міг би бути й великим чиновником. Селян він не пригноблює, тому що це суперечило б його інтересам, адже вони його власність, а який же гарний хазяїн стане псувати своє майно?
А будь у такої людини в підпорядкуванні чиновники, він би їх “сильно поклацував” – вони-те не його власність! “Негаразд скроєний, так міцно зшитий” – от який Собакевич. “Здавалося, у цьому тілі зовсім не було душі, або вона в нього була, але зовсім не там, де треба, а як у безсмертного кощія, десь за горами… “. Завершує галерею “мертвих душ” Плюшкин, багатий поміщик, власник восьмиста душ.
Однак виглядає він так, що “якби Чичиков зустрів його, так причепуреного, де-небудь у церковних дверей, те, імовірно, дав би йому мідний гріш”. У Плюшкина страх продешевити дійшов настільки, що він не погоджувався продавати продукти й вироби по тимі цінам, які йому пропонували; у результаті все гниє й псується. Увага Плюшкина звернена на дріб’язку, причому ця пристрасть доходить до абсурду: він тягне в будинок усяке сміття, у той час як величезні купи добра перетворюються в пил у його коморах.
Такі образи поміщиків у поемі Гоголя “Мертві душі”. Це назва не випадково: “мертві душі” – це не тільки померлі селяни, які юридично ще вважаються живими. “Мертві душі” – це живі люди, які, за словами Христа, схожі на труни, побілені зовні, а усередині повні всякої мерзенності. А людські типи, представлені Гоголем, саме такі – адже вони позбавлені яких-небудь духовних інтересів і прагнень
(1 votes, average: 5,00 out of 5)