Подвиг української матері-селянки (за оповіданням «Мати»)

Давно минула Велика Вітчизняна війна. І ми, і наші батьки знаємо її з книжок та кінофільмів. Нам не довелося пережити пекельного жаху війни, чути, як вибухають бомби, як гуркотять гармати, не даючи заснути вночі.

Але коли сьогодні читаєш про людський подвиг в ім’я мирного життя, то розумієш, яку високу ціну заплатив народ за спокій, які страшні втрати пережив, скільки болю, смутку, страждань переніс.

Мене вразило оповідання Олександра Довженка «Мати», в якому розповідається про материнську любов простої селянки Марії Стоян. Провівши

на війну свого сина Василя, ця жінка взимку в лючу хуртовину, не злякавшись біди, впустила до своєї оселі двох поранених радянських льотчиків.

Протягом двох тижнів ховала своїх гостей Марія, хоч і знала, як це небезпечно. Вона розуміла, що в цих хлопців були теж матері, які чекали від них звісточки і благали Бога допомогти їхнім дітям у цьому страшному воєнному вихорі. Дивлячись на них, допомагаючи їм, Стояниха думала, що, може, десь інша жінка-мати теж допоможе і її сину, і в цьому буде їхня материнська солідарність у боротьбі проти фашизму.

Не судилося жінці врятувати своїх гостей і себе. Під час перевірки німці

знайшли поранених. Розуміючи страшну загрозу, Марія на допиті поводила себе мужньо, і цієї мужності надавала їй її материнська любов.

Мати наче молила поглядом односельців підтвердити її слова, визнати хлопців за її синів, вона билася, мов «чайка об дорогу… благала німців і людей», і люди не могли відмовити матері, вони відчули нестерпне бажання Марії допомогги хлопцям і признали їх. Але не встигла Стояниха за всіма турботами сказати юнакам своє прізвище, і це спричинило трагедію.

Поранених розстріляли, але перед смертю їхні останні щирі слова вдячності були звернені до жінки, яка замінила їм у страшну хвилину рідну матір. Марію, «б’ючи по чім попало», підвели до груші, де вона і закінчила своє земне життя.

Син Стоянихи, Василь, увірвавшись з військом до рідного села, відчував велику тривогу за матір. Невимовно трагічним і вражаючим є той епізод, коли Василь побачив матір, повішену біля рідної хати.

Сльози навертаються на очі, коли читаєш ці рядки. Велич подвигу, який здійснила Марія Стоян, назавжди закарбується в наших душах. «І хто ж не поклониться з живих і прийдешніх невмирущій красі Марії Стоянихи, матері, що просила милостині для дітей чужих? Вічна слава вашому імені, мамо Маріє, красоті вашій».

Оповідання Олександра Довженка «Мати» є гімном величі людського духу. Завдяки таким творам і наступні покоління зростатимуть небайдужими, пам’ятатимуть про подвиг нашого народу у Великій Вітчизняній війні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Подвиг української матері-селянки (за оповіданням «Мати»)