Алегорично-моральний зміст сюжету драми “Гостина старої дами”

В ессе “Проблеми театру” Фрідріх Дюрренматт стверджував, що найбільш вдалою формою для висвітлення конфліктів сучасності є трагікомедія. Гротескні перебільшення, балаганні жарти та несподівані парадокси властиві трагікомедії, дозволяють, на його думку, зобразити не лише справжню природу світу та людини, але й показати механізми несправедливості. “Гротеск – одна з великих можливостей бути точним”, – казав він. Отже, не випадково його найкращу п’єсу “Гостина старої дами” написано саме в такому жанрі. Багато письменників у своїх творах намагалися розкрити причини перетворення звичайної людини на вбивцю. Але важко назвати хоч один твір, де це відбувається не з однією людиною, а одразу з усіма мешканцями цілого міста. Ф. Дюрренматт у своїй п’єсі намагається зрозуміти саму здатність людей приймати злочин за норму, розкриває соціальні та психологічні причини, що пояснюють інертність або відверте сприяння злу.

“Ми присутні при одному з найбільших соціальних експериментів нашої епохи”, – каже радіокоментатор у п’єсі. Так, сюжет п’єси обертається навколо події, дійсно надто схбжої на експеримент: до невеликого міста Гюллена приїздить стара і дуже заможна дама, що пропонує подарувати місту мільярд за вбивство колишнього коханця. Колись Іль зрадив Клер Цаханесін і відмовився від батьківства, купивши за літр горілки двох лжесвідків, не здогадуючись, що покарання може дістати його через багато років. Але справжній конфлікт п’єси не в цій історії кохання, а в тому, як саме і чому мешканці Гюллена погоджуються вчинити вбивство. Клер виступає у ролі каталізатора конфлікту між суспільством і особистістю.

Гюллен – маленьке містечко, що перебуває у стані занепаду. Навіть потяги зазвичай не зупиняються на станції, але мешканці пам’ятають про кращі часи, коли Гюллен був “одним з перших в країні” і навіть “у Європі”. У цьому місті живуть пересічні люди. В авторському коментарі до п’єси Дюрренматт навмисне наголошував на тому, що “вони саме такі, як і ми”.

Клер, упевнена у тому, що за гроші можна купити будь-що, обіцяє подарувати мільярд за вбивство Іля. Спочатку бургомістр робить вигляд, що пропозиція його обурила (“Краще бути жебраком, ніж катом”), інші люди або не сприймають ситуацію серйозно, або майже щиро протестують проти злочину. Але згодом ставлення до майбутньої події поступово змінюється. Показним є змінювання ставлення учителя, що спочатку засуджує дії Клер, але поступово стає одним із найактивніших учасників злочину, бо “спокуса надто велика, а наша бідність надто гірка”. Але він, на відміну відінших,...

хоча б розуміє, що коїться саме злочин, – більшість дурить сама себе, шукаючи моральні виправдання вбивству. Мовляв, убити Іля треба заради піднесення загальної моральності, відновлення справедливості тощо. Звісно, справжньою причиною є обіцяні гроші. Ніхто не помічає власного лицемірства. Створюється враження, що достатньо кількох демагогічних заяв – і виправдати можна будь-що. “Помер від радощів”, – стверджує бургомістр після того, як натовп накинувся на Іля. Саме натовп: убивають Іля усім загалом.

“Однак не має нічого жахливішого за бідність, тому що в ній нема шляхетності”, – запевняє хор у фіналі.

Бідність матеріальна доповнюється у обивателів бідністю моралі чи взагалі душі. Навіть Іль, що аж ніяк не був порядною людиною, на загальному тлі стає схожим на героя перед фіналом п’єси. Що жахливіше: висунута Клер умова або таке-от “виправдане” вбивство? Прямо це питання не ставиться, але перебіг подій п’єси натякає, що гіршим є саме виправдання злочину перед його здійсненням, бо воно потенційно відкриває можливості новим подібним злочинам й навіть більшим. У Клер були особисті причини для помсти, мешканці юллена просто продали за гроші свої принципи. Але знову ж таки у коментарі до п’єси Дюрренматт наголошує: “Ці люди теж не злодії”, вони просто слабкодухі, вони легковажні, вірять, що “все минеться”.

Отже, об’єктом осуду автора були не окремі вчинки подібних людей, а сам принцип егоїстично байдужого ставлення-до справедливості. Можна додати, що більшість масштабних злочинів у реальному житті, якщо уважніше придивитись, здійснюється за схожим принципом: хтось першим дає “моральне” виправдання, хтось просто усувається від вирішення моральної проблеми, а в результаті всі стають співучасниками (не має значення – активними чи пасивними). Це робить зміст п’єси алегоричним: у ній ідеться не лише про конкретне вбивство, а про механізми, що змушують звичайних людей непомітно для самих себе ставати спільниками будь-яких злочинів. Бідність і приниження, з одного боку, спокуса – з іншого, а результат: злочин скоєно, і ще одна брехня здобула право на життя.

Виводячи вбивство за межі окремого конфлікту між окремими особами, Ф. Дюрренматт змушує нас замислитися у тому числі і над природою власних вчинків. Практично кожен із мешканців Гюллена мав змогу насправді виступити за законність, але цього не сталося. Вони отримали свої гроші, але втратили дещо більше: совість і душу. Злочин тягне за собою інший злочин, за який доведеться відповідати, відтепер до кожного може прийти така стара дама.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...