Час збирати каміння… (відгук на мюзікл “Вечори на хуторі біля Диканьки”)

Новорічний мюзикл «Вечори на хуторі біля Диканьки» викликав у мене низку думок. По-перше, як мінімум, деяким представникам вітчизняного шоу-бізнесу відверто набридло заробляти на декілька порядків менше навіть своїх російських колег.

От вони й вирішили випустити продукт, який би перевищував безнадійно провінційний середній рівень наших телепрограм. Як на мене, цей фільм є достойним аналогом «Старих пісень про головне», чергові серії яких уже вкотре стають подією року, множачись у десятках тисяч самих ліцензійних копій.

По-друге, цей

фільм показав, що двомовний характер нашої країни й культури – факт. Це цілком логічний наслідок трьохсотлітньої насильницької русифікації наших інтелектуальних центрів – міст, університетів, літератури, театру. За такий час багато народів світу встигало повністю засимілюватись і зникнути з лиця землі назавжди. Це нормально, що українці сьогодні не розмовляють російською в Харкові, бо ж середовище там на 90 % одномовне.

Гірше, коли у Львові, попри всі міфи «дружньої» преси, певна частина інтелігенції одверто зневажас державну мову й лобіює її вживати, і це факт, а не «факти» трохи не «репресій» щодо «бідної

російськомовної меншини». Ми живемо в країні, яка має не тільки сучасне, а й минуле, в тому числі й недавнє радянське. Треба в котрий уже раз починати все з початку – зі шкільного навчання у дусі справжнього знання й поваги до своєї культури.

Мовна ідентичність – це важливо, проте чи не є вона сьогодні перешкодою для справедливого залучення до скарбниці українського народу досягнень таких геніїв, як Григорій Сковорода, Микола Гоголь, Володимир Вернадський, Микола Бердяев? Працюймо сьогодні на завтрашній день. А він настане, якщо не чекатимемо «царя-батюшки» або іншого казкового рятувальника в особі

того ж Міжнародного валютного фонду. Ніхто не може бути зацікавлений у нашому добробуті, крім нас самих.

По-третє, ми потребуємо відновлення, репродукування національної еліти. Треба дати можливість працювати тим, хто цього потребує. І хай критерієм успіху будуть більш-менш незалежні фактори: ті ж рейтинги популярності.

Якщо Олег Скрипка з гуртом «Воплі Відоплясова» досягли успіху у Франції й Росії, то їхнє ім’я стало брендом, який може «потягти» на собі багато посерсдніших речей: рекламу, культурницькі акції й т. п. Може, Кіркоров, як актор і кращий за Скрипку. То ж нехай співають разом в українських медіапроектах!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Час збирати каміння… (відгук на мюзікл “Вечори на хуторі біля Диканьки”)