Пісенний вернісаж п’єси «Наталка Полтавка»
Котляревський… Наша краса, наша гордість! Він «відкривач України, тобто її духовних багатств – слова, пісні, національного духу» – так висловився письменник Григір Тютюник. Думається, що той, хто доторкнувся до джерела поетичної творчості Котляревського, збагатиться духовно на все життя!
Іван Котляревський не архаїчний поет, не просто почесний класик, а «найважливіше літературне знаряддя», бо його творчість не втратила художньої свіжості і привабливості й сьогодні, вона має естетичну цінність, несе в собі ідеї гуманізму, справедливості.
Давні, але вічно молоді пісні знають в Україні. П’єса Івана Котляревського «Наталка Полтавка» виникла в добу, коли на терені нашої історії вирішувалася доля української культури, її поява була тим могутнім весняним громом, що пробудив самосвідомість нашого народу.
Відомо, що національний характер є складовою природного розвитку людини й суспільства,
Народнопісенне світосприйняття є виявом талановитості нашого народу, своєрідності характеру української людини, наділеної великою духовною красою і силою слова.
Якщо прослідкуємо функціонування пісень у п’єсі «Наталка Полтавка», то прийдемо до висновку, що в них розкривається національний характер персонажів. Так, головна героїня п’єси Наталка не тільки словами, а й піснями розкриває свою вдачу, вроду, долю. Пісня «Ой я дівчина Полтавка», – це ліричний автопортрет героїні. Доповнює портрет пісня «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», з якої ми дізнаємося, що Наталка «небагата, проста», але чесного роду, не соромиться «прясти, шити і носити воду».
Серце дівчини сповнене сумом і тривогою за коханого. Саме цей стан душі героїні яскраво передає пісня «Віють вітри, віють буйні». У героїні «болить серце, а сльози не ллються», бо «хто щасливим був часочок, по смерть не забуде». Рішучість дівчини в боротьбі за щастя звучить у пісні «Ой мати, мати! Серце не вважає».
Нею вона звертається до матері, що «лучче умерти, як з немилим жити, сохнути з печалі, щодень сльози лити». З початку XIX ст. долітають до нас Наталчині пісні, буйні і ніжні, зігрівають зворушливою вірністю наші серця. Яким же постає перед нами пісенний портрет Петра? Сирота без роду, Петро сумує, що немає в нього «ні хатинки, нема щастя, ані жінки».
Бідний сирота багатий душею – своєю наполегливістю, добротою та вірністю в коханні до Наталки. Нарікаючи на свою нещасливу долю, він словами пісні «Та йшов козак з Дону», каже: «Не спасибі долі, коли козак в полі, Бо коли він в полі, тоді він на волі». Широко, розлого виливається в пісні волелюбна душа героя, його козацька вдача. Образ Петра оповитий мінорною гамою почуття кохання у його найрізноманітніших виявах – вірності, стражданні та самопожертві.
У пісні «Сонце низенько» парубок всьому світові зізнається в своєму щирому й вірному коханні. Пісня передає не тільки настрій Петра, а й його прагнення скоріше побачитися з Наталкою.
Слова пісні «Гомін, гомін по діброві», яку виконує побратим Петра, Микола, що теж «без роду, без племені», свідчать про мандрівний, незалежний і безкорисливий характер героя. Пісні, сповнені почуття національної гордості за славних прадідів великих, імпонують настроям і почуттям бурлаки Миколи. Він збирається разом з козаками-чорноморцями «тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити».
Дзеркалом душі возного є сатирична пісня «Всякому городу нрав і права», в якій виявлена «філософія» возного – крутія і хабарника, «філософія», що виправдовує соціальну нерівність («всякий, хто вище, той нижчого гне»), підлеглість бідного багатому («бідний багатого певний слуга»), хабарництво («всяк, хто не може, то дуже скрипить») і т.ін. Феноменальний пісенний вернісаж п’єси «Наталка Полтавка». У ній – 22 пісні! Пісні, якими насичена п’єса, розкривають духовну скарбницю народу.
Невмируща «Наталка Полтавка» й понині, не забутий і її автор, бо виявивши глибоке знання життя народу, зберіг до нього щиру любов.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)