Переосмислення В. Стусом історії України. За твором “За літописом Самовидця”
В українській історії, ще починаючи з часів Київської Русі, літописи відігравали неоціненну роль. Традиція літописання продовжувалась також у період козаччини та Гетьманщини. Літописи Грабянки, Самовидця, Величка засвідчували процес інтенсивного пробудження нації до життя й державотворчості, відображали її героїчну боротьбу проти чужинців. їх автори намагалися бути об’єктивними, тому не приховували і ганебних учинків козацької старшини, які призвели до втрати щойно здобутої свободи, до жахливої Руїни після смерті Богдана Хмельницького.
Поет звернувся до ліричної інтерпретації козацького літопису анонімного автора, який підписувався промовистим псевдонімом “Самовидець”.
Поет не зупиняється на зображенні жахливого видіння. Для нього важливо віднайти справжні причини національного лиха. Він вбачає “їх не тільки в зовнішніх чинниках, у постійних нападах чужинців, їхній підступній та хитрій політиці. Є також внутрішні причини. Вони приховані у психології українця, неспроможного самодисциплінуватися, дати відсіч агресивним стороннім силам, схильного до розбрату в найвідповідальнішу мить, яка потребує згуртованості національних сил. Невміння закоренитись у рідні грунти, постійна орієнтація на схід, захід чи південь, а не на власний народ, завжди була помилковою для козацького проводу і закінчувалася катастрофою національно-визвольного руху:
Стенаються в герці Скажені сини України, той з ордами ходить, а той накликає Москву. Заллялися кров’ю всі очі пророчі. З руїни вже мати не встане – розкинула руки в рову. У тексті поезії – натяк на фатальний вчинок Богдана Хмельницького – ініціатора Переяславської змови; на безхребетність його сина Юрія Хмельницького, перетвореного на знаряддя турецьких інтриг; на рабську вдачу Івана Брю-ховецького, який проміняв славне гетьманське звання на холопський титул боярина; на постійні війни між Правобережною та Лівобережною Україною, в яких перш за все були зацікавлені і Варшава, і Москва, і Стамбул. Тому цілком зрозуміле прокляття таким “синам”, які занапастили високий козацький чин, Україну-матір.
Бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові, у пеклі запеклім, у райському раї страшнім. Паси з вас наріжуть, натягнуть на гузна вам палі і крові наточать – упийтесь кривавим вином.
А де ж Україна? Все далі, все далі, все далі. Поет боляче усвідомлював, чому існування України стало проблематичним, і не приховував відкритої ним правди, хоч би якою страшною вона не була Україна, принизливо перейменована на Малоросію, викреслювалася впродовж століть із географічно-історичного обширу, витіснялась у глибокі закутки людської свідомості. У розпачі поет запитує: “А де ж Україна?” Йому, безперечно, соромно і за своїх сучасників, які безмовно живуть у атмосфері обману й фальші. Але він впевнений: Україна буде вільною!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)