“Я стверджуюсь… бо я живу” (за твором П. Тичини)

Вірш “Я утверждаюсь” датований 1943 роком. Це був час, коли Україна звільнилася від фашистської окупації. Тичина разом з письменниками старшого покоління знаходився в евакуації, був далеко від фронтів війни, але його серце проймалося стражданнями від вістей про горе й муки рідного народу. У щоденнику воєнних літ поет писав: “Одколи почалася війна, свого не можу духа заспокоїть. І ті до мене вопіють, що на дні моря, і вкинуті в колодязь”. У творах цього періоду народжується одухотворений образ матері-України, яка страждає, бореться, кличе

на допомогу і утверджується у боротьбі із жорстоким ворогом.
У вірші “Я утверждаюсь” Павло Григорович Тичина поєднав трагічне і високогеррїчне, вираження глибоких переживань поета і впевненість у перемозі. Вірш починається твердженням, що Правда народної сили “ніколи звойована ще не була”. Україна протягом століть зазнала багато лиха, але сила її не була знищена, дух її не був зломлений і вона розцвітала знову й знову. Рідній землі не треба питати права на життя, вона розірве всі кайдани, переможе найлютіших ворогів. Не випадково поет звертається до Німеччини древнім словом “Тевтоніє”. Цим
він наголошує, що з давніх-давен германські племена були войовничими і не раз намагалися підкорити собі мирних слов’ян. Особливу жорстокість німці виявляли в роки Другої світової війни. Мільйони українців загинули від рук карателів, з України вивозилися залізо, хліб, вугілля і навіть плодючий чорнозем. Поет закликає слов’ян-українців, росіян, білорусів вбивати ворогів без жалю, щоб раз і назавжди звільнитися від “злодюг злодійських”.
1943 рік – це рік жорстоких боїв і звільнення України від фашистських загарбників. Рідна земля лежала в руїнах, але “із ран – нове життя заколоситься” на подив усього світу. Поет вірить, що настане мир, “добробут в нас підніметься, як ртуть, заблискотять косарки в житі, заводи загудуть”, повернуться в рідні домівки люди, яких війна розкидала по світу, і країна заживе багатим життям. Багатьом тоді здавалося, що люди, які пережили війну, вистояли і перемогли такого жорстокого ворога, мають бути щасливими. Та ще довгі десятиліття тоталітарний режим не давав змоги народам дихати на повні груди. Але в той час перших значних перемог над ворогом усім вірилось у краще майбутнє.
Вірш “Я утверждаюсь” Павло Тичина створив на честь визволення Києва. Перша рефренна строфа-лейтмотив “Я єсть Народ, якого Правди сила…” повторюється тричі; друга строфа закінчується наскрізним для всього вірша рефреном “Я ствердждуюсь, я утверждаюсь, бо я живу”, що дає можливість поету передати піднесеність, активність почуттів. Це вірш-сповідь, вірш-монолог, у якому поєднані елементи розмовної і ораторської інтонації. Твір свідчить про граничне напруження всіх духовних сил поета.
Поезія Тичини воювала, ненавиділа, окрилювала на боротьбу із ворогом, його ліричний герой був уособленням самого поета, який відчував свою нероздільну єдність з народом і рідною землею.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Я стверджуюсь… бо я живу” (за твором П. Тичини)