Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко

“Із сотні українців, може, один пам’ятає славу прадідів, занехаявши їхні зви­чаї і обряди, не вивчаючи своєї історії. А це національна зрада…” – писав Пан­телеймон Куліш.

Погляди Куліша та Шевченка не завжди збігались. Але й Куліш, і Шевченко мали спільну мету, спільну мрію. Вони хотіли бачити Україну незалежною полі­тично та духовно, український народ – щасливим і національно свідомим, а укра­їнську культуру – самобутньою.

Шевченко був категоричним та непримиренним до царату, до зневаги, яку висловлювали стосовно

України. Куліш був більш толерантним, його дещо ляка­ли полум’яні виступи Шевченка проти існуючого режиму. Але особиста позиція кожного з цих видатних діячів зумовлена передусім їхнім життєвим шляхом. Нам відомо, що Шевченко до 24 років був кріпаком, а Куліш народився у вільній ко­зацькій родині, мав змогу вчитися та розвиватися. Шевченко пережив на власно­му досвіді знущання панів, тяжку працю та безправ’я, принизливе ставлення де­яких петербурзьких діячів до його минулого. Усе це глибоко ранило Кобзаря, ці душевні рани не загоїлися до самої смерті Шевченка.

Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко були членами Кирило-Мефодіївського

братства, а за свою творчість були засуджені Миколою І на заслання з майже од­наковими вироками. “Запретить писать и сослать на службу в Вологду”, – такий вирок винесли Кулішеві. Але ні Куліша, ні Шевченка не зламало заслання та го­ніння. Вражаючи нас своєю прямотою та сміливістю, кожен по-своєму, згідно зі своєю вдачею та поглядами, не припиняв ні на мить боротися за долю народу.

Відомо, що Шевченко спілкувався з Кулішем, був боярином у нього на весіл­лі, глибоко шанував творчу діяльність Куліша. Тарас Шевченко оцінив і “Чорну раду”. Ось що він пише Кулішеві про його роман: “Спасибі тобі, милий друже мій син і щирий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти”. Одне слово, це справжній козак – лицар – щирий, чесний, сміливий.

У романі багато колоритних образів козаків, але найяскравіший з них – об­раз запорожця Кирила Тура. Для Кирила, за його ж словами, Січ – мати, а Луг – батько. Головне для Кирила – сина запорожця, – козацька честь. “Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного”, – говорить він своєму побратимові, коли той намовляє його стріляти в Петра Шраменка, у ко – торого лише шабля в руках.

Хоробрий лицар, бунтарської і дещо химерної вдачі, Кирило не має корисли­вих інтересів, прагне до незалежності, відчайдушних вчинків і козацького побра­тимства. Ось як розуміє Кирило сенс козацького життя: “А в нас над усе – честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топ­тала. Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах. Не сьо­годні, так завтра поляже вона, як од вітру на степу трава, а слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже”.

Роман “Чорна рада” засвідчив, що український народ має свою давню і гідну пошани історію, велику культуру. Своїм твором Куліш звеличив самобутність ду­ховного життя нашої нації, ставив перед читачем глибоко гуманні та високомо­ральні ідеали, які й формували естетичні смаки українців.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір чи потрібна освіта сьогодні.
Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко