Тарас Шевченко – національний поет

Кожна національна література має свою, скажімо так, центральну постать. Звісно, протягом сторіч чи навіть тисячоліть існування літератури в кожній країні народилося багато видатних поетів і прозаїків, драматургів та філософів, творчість яких є національним та світовим здобутком, які залишаються в житті народу на­завжди, а їхні твори цитуються і перечитуються ще багато віків. Але серед цих ви­датних мислителів та літераторів завжди виділяється постать, велич таланту якої виходить за межі мистецтва: ця людина стає духовним наставником, символом

нації. У російській літературі таким поетом є, мабуть, О. Пушкін, у польській – А. Міцкевич… В українській літературі та культурі національним поетом, безза­перечно, став Т. Шевченко.

Тарас Шевченко народився і жив у непрості для України часи, коли її народ потерпав від кріпацтва, а сама країна – від принизливої імперської політики. Тяжка доля випала талановитому юнакові. Сам Шевченко народився в кріпацькій родині, зазнав гоніння та заслань, тяжких поворотів долі, але через все своє життя він проніс свій талант, палке серце та віру в краще майбуття.

Чому саме Т. Шевченко став символом України, поетом-пророком,

духовним вчителем нації? На це питання непросто відповісти, але я наведу деякі свої мір­кування. Я вважаю, так сталося тому, що твори Шевченка охопили усі теми, які хвилювали і хвилюватимуть людину. Прекрасні історичні твори допомагають нам осмислити історичні події, а часом і просто знайомлять нас із чимось новим, чого ми досі не знали. Кажуть, жити треба сьогоднішнім днем, але, як на мене, це не зовсім так… Закоріненість в історії, палке переживання подій сьогодення та по­гляд у майбуття – такою має бути справжня людина, таким був і Тарас Шевченко. Явища, які оточували поета, не залишали ііого байдужим: вийшовши з кріпаць­кої родини, він не міг спокійно дивитися на страждання людей, найбільшою його мрією було скасування кріпацтва. Прикро, що це сталося вже після смерті поета…

Але цінність творчості Шевченка, як на мене, не тільки у відображенні істо­ричних чи соціальних подій: адже доба кріпаччини вже минулась, історія посідає важливе, але ж не центральне місце в житті українців, – виходить, ще щось при­ваблює сучасних читачів? Колись я познайомився з інтимною лірикою та щоден­никами Шевченка. Мені стало прикро, що багато хто знає цього поета тільки за його історичними творами, як “борця проти соціальної несправедливості”… Це звичайно важливо, але ж це лише один бік Шевченкового таланту. Його інтим­на лірика настільки глибока, шо кохання, яке бринить у кожному слові поезій Т. Шевченка, здається нам позачасовим, вічним, а самі тексти – якби ми не зна­ли дати їх написання – можна було б цілком прийняти за написані у XXІ сто­річчі… Думки і почуття поета, які він висловлює в своїх щоденниках, глибокі та непрості, більшість із них не втратила своєї актуальності: хіба можуть втратити актуальність роздуми про облаштування держави та справедливий суспільний лад, про стосунки між людьми, про цінність людського життя? Ці проблеми й досі є нерозв’язаними! (Бо вони стануть нецікавими тільки годі, коли ми житимемо в ідеальному світі, в ідеальному суспільстві, в ідеальній державі…)

Тарас Шевченко – насправді національний поет, як казали колись, – “веле­тень духу”… Народ давно визнав його як духовного батька нації. Мені прикро, що багато хто з сучасних українців досі не відкрив для себе справжнього Шевченка: глибокого філософа, тонкого лірика. Усі ми маємо неупереджено подивитись на цю геніальну постать, дозволити собі побачити в його творах нове, досі невідкрите нами. Тоді ми відчуємо, шо Тарас Шевченко є дивовижним літератором та філо­софом, а його твори, окрім звичних для нас “соціальних проблем XІX століття”, містять стільки мудрості та глибини, що можуть стати “підручником життя” на­віть для сучасної людини.






Твір роздум на мовчання золото.
Тарас Шевченко – національний поет