П’єса М. Куліша “Мина Мазайло”. Дослідження стисло
“Філологічний водевіль” – так було визначено одним із критиків жанрову своєрідність комедії “Мина Мазайло”. Як відзначала відома дослідниця творчості М. Куліша Н. Кузякіна, “Мина Мазайло” – справді філологічна п’єса, в ній багато власне мовознавчої уваги до слова, до емоційних барв та відтінків. Куліш був закоханий у красу і виразність рідної мови, слово – ніби покладене на долоню – мінилось перед ним і сяяло веселкою. Чуйне вухо драматурга сприймало найтонші звукові нюанси слова, і, найбуденніше, воно звучало
Свою любов до рідного слова у “Мині Мазайлі” драматург вклав в уста Мокієві, сину головного героя. І хоч цей юнак здається нам незграбним, смішнуватим у своєму надмірному захопленні лише мовою, ми не можемо не відзначити багатства і грунтовності його філологічних спостережень. Ось Мока говорить про титри кінокартин: “От, наприклад, написи в “Звениго-рі” – краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться
За подібними поясненнями чується голос самого драматурга, схвильованого проблемами чистоти і розвитку української мови. А як багато нюансів знаходить Мокій у значенні слова “бринить”! Називає до тридцяти значень слова “говорити”. При перекладі намагається якнайповніше і найточніше розкрити красу українського слова. “Зрачки” у нього – “чоловічки”, “ночью при звьоздах не спиться” – “зорію”, “книга з золотим обрєзом” – “книга з золотими берегами”. У нього на будь-який випадок безліч прислів’їв, афористичних висловів, поетичних рядків.
Під його впливом і Уля починає прислухатися до слів української мови, знаходити їхній потаємний зміст, який полягає у тому, що мова відображає не лише якісь поняття, дії, ознаки, а й національний характер. Так, дівчина із захопленням говорить про своє “філологічне відкриття” Рині: “Або по-вкраїнському – одружитися з нею… Це ж не те, що “жениться На ней”, розумієш, Ринусько! Одружитися з нею, чуєш? З нею… Тут чується зразу,
Що жінка рівноправно стоїть поруч з чоловіком, це краще, як “жениться на ней”,- ти чуєш?” Мокій із любов’ю прислухався до кожного слова, ретельно вивчав мову: “Сиджу сливе сам удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування”. Але він був проти того, щоб кожне слово іншомовного походження перероблялося на український лад. Через це й посперечався з дядьком Тарасом, прихильником усього тільки “свого”. До речі, сам дядько, лаючи себе за невдале голосування, вжив аж чотирнадцять синонімів до слова “дурень”. Хоч у п’єсі немає цілком позитивних героїв, ми все ж помічаємо, наскільки відрізняється мова Мокія, Улі (пізніше), дядька Тараса від скаліченої мови Мини Мазайла, його дочки та дружини, а особливо тьоті Моті.
Отже, багатство і соковитість української мови знайшли своє яскраве відображення у п’єсі “Мина Мазайло”, і це не могло не привернути уваги читачів до проблеми її збереження та розвитку.
Як тут не згадати слова великого генія України Т. Г. Шевченка:
Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, Як їх почує!..
Тож, на нашу думку, слід дбати про чистоту і красу своєї рідної мови, намагатися говорити один одному лише добрі слова, і тоді світ навколо стане кращим.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)