Олег Ольжич – борець за національну ідею

Зовсім недавно українському народові нарешті повернуто ім’я Олега Ольжича – талановитого поета, науковця, діяча національно-визвольного руху. Його життя – це боротьба, яка кличе «туди, де бій за волю», це пошуки героїчного життєвого ідеалу.

Навчався Ольжич у Празі: туди переїхав разом з матір’ю до батька, українського поета Олександра Олеся. Закінчивши університет, блискуче захитає дисертацію і здобуває звання доктора філософії. Займаючись науковою роботою, Олег Ольжич вивчає українську культуру, заглиблюється в історію, археологію. У 30-х роках з’являються друком поезії, приходить літературне визнання…

Здасться, успішно складається і поетична доля, і наукова кар’єра. Та Олег Ольжич обирає інший життєвий шлях – боротьби за українську державність, суверенність. У 1929 році стає членом Організації українських націоналістів – і відтепер він насамперед політик, борець. У 1937-1942 роках очолює культурну референтуру Проводу українських націоналістів, де готувались ідеологічні, освітні, пропагандистські матеріали, створювалися чіткі філософсько-світоглядні

основи ОУН.

З 1939 року Олег Ольжич керує структурами ОУН на Закарпатті, а з 1941 року – націоналістичним підпіллям на Східній Україні. Збирає він також матеріали про український партизанський рух, інформує світ про німецькі злочини в Україні. 25 травня 1944 року гестапівці заарештували Олега Ольжича, а 10 червня 1944 року після жорстоких катувань у концентраційному таборі він помер.

Творчий доробок Олега Ольжича невеликий – це три збірки: «Тінь» (1935), «Вежі» (1940), посмертно видана «Підзамчя» (1946), публіцистика, зосереджена на визвольній боротьбі. Оригінальний почерк вченого-археолога чітко вирізняється вже в першій збірці «Тінь». Самі назви поезій кличуть нас у прадавні часи: «Археологія», «Галли», «Готи», «Був же вік золотий…» Перед читачем постає історія, її трагедії і тріумфи. У збірці переважають античні, давньокиївські мотиви. Автор заглиблюється в далеку реальність, тонко відчуває подих епохи, свою присутність серед славних предків «на осяяних схилах», «в потворних іржавих болотах», в «далекому місті на узгір’ях синіх», тож майстерно оживлює доісторичні події:

Наш табор між чагарниками,

І-синя -лінія лісів.

Щитів і шкур гарячі плями,

Сліпучість сонця і списів.

Що день, що ніч, то менша віддаль.

Легкий похід без вороття!

Наш бог – маленький гарний ідол

В наметі нашого вождя.

Але захоплення історичною тематикою для Олега Ольжича – це насамперед погляд у сучасне. З гранітів «легендарної епохи» автор черпає сили буття: нескореність та героїзм давніх народів чатує нашу міць, мужність, відвагу:

Нам дано відділити зле й добре, мале і велике

І прославити вірність, невинність і жертву героя.

У передмові до збірки «Вежі» Олег Ольжич зазначає: «Заповіт минулого, як густе глибоке тло звучить для гострого наказу сучасності і остаточно з нею ототожнюється…» Поезія О. Ольжича – це поезія мужності і визвольної боротьби. Готовність до випробувань, до самопожертви з думкою про незалежність рідної землі – найбільший скарб для автора.

Поема насичена політичними гаслами. Відстоюються ідеали романтичної героїки, людських чеснот, шляхетність, безкомпромісність, незламність. Але тут знаходимо і застереження слабкодухим, тим, хто вагається:

Товаришу любий мій, брате.

Дивися у вічі рабам,

Як будете так воювати,

Вкраїни не бачити вам!

У поемі «Незнаному Воякові» зображено життя і смерть юнака підпільника, тернисту дорогу творців майбутнього України. Ідеєю національного відродження пройняті рядки поеми:

Державу не твориться в будучині,

Державу будується нині.

Це люди, на сталь перекуті в огні,

Це люди, як брили камінні.

Поет схиляється перед героями, захоплюється жертовністю «страшного покоління титанів» в ім’я майбутнього.

Олег Ольжич творив поезію, яка була дороговказом багатьом патріотам, яка покликала «на зов Києва» і його самого віддати своє молоде життя за незалежність України.






Ніщо не звеселяє душу людини так як споріднена праця.
Олег Ольжич – борець за національну ідею