Духовна краса Квазімодо

Мабуть, кожен з нас, пізнаючи життя, нерідко замислювався над тим, що людина, фізично довершена, навіть прекрасна, далеко не завжди має красиву та щиру душу. У народі здавна кажуть: «З лиця води не пити», бо все ж найголовніше в людині – її душевні якості. Про це розповідає нам роман відомого французького письменника Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері».

Один з головних героїв твору, дзвонар Собору Квазімодо, є втіленням людської потворності. Не випадково під час виборів «папи блазнів» юрба віддала перевагу саме йому. Він «увесь був

гримасою. Величезна голова, вкрита рудою щетиною, між плечима – здоровенний горб… дивовижна будова стегон і ніг, таких вигнутих, що вони сходилися тільки в колінах і були схожі на два серпи, з’єднані ручками; широкі ступні, потворні руки». І от такий блазень закохався в дівчину неземної краси Есмеральду.

Квазімодо не втрачав розуму від кохання до красуні, а жив своїм почуттям духовно, і це знаходило свій відбиток на його обличчі та в поведінці. Так, у сцені покарання, коли Есмеральда подала йому води, горбань чи не вперше просльозився, був глибоко зворушений.

Коли ж сама Есмеральда потрапила на ешафот, Квазімодо,

вихопивши її у катів, ніс дівчину так обережно, наче боявся розбити або зім’яти… Це почуття посилило в ньому все людське, приховане в глибині душі: «Його око циклопа, звернене до неї, огортало її то ніжністю, скорботою і жалістю, то раптом підводилося вгору, сповнене вогню». Переховуючи Есмеральду в одній із келій Собору, Квазімодо лише вночі приходив подивитись, як вона спить: «Не лякайтесь, я ваш друг… Що вам до того, що я біля вас, коли ваші очі заплющені?»

Квазімодо не був від природи духовним калікою, тому так рішуче захищає ніжне створіння. Якось він каже Есмеральді: «За ту краплю води, за ту краплю жалю я можу заплатити всім моїм життям». Горбань готовий до самопожертви. У нього вистачає шляхетності та чуйності, помітивши, як Есмеральда дивиться на Феба, що «воскрес», спробувати привести його до неї. іншого разу, помітивши, що одна із скульптур лякає дівчину, він вночі, ризикуючи життям, знімає її, не потривоживши Есмеральду. Відданість Квазімодо дівчині ми бачимо також у тому, що, показавши їй високі башти Собору, він цілком серйозно сказав: «Якщо ви побажаєте, щоб я стрибнув униз, вам не треба буде говорити й слова, досить буде одного вашого погляду».

Зовні Квазімодо різко контрастує з Есмеральдою: «Я здаюсь вам звіром, скажіть? А ви, ви сонячний промінь, ви крапля роси, ви пісня пташки». Герой розуміє свою потворність і весь трагізм свого стану, але не перестає кохати дівчину, шукати можливості бути їй корисним. Іноді злість перемагає в горбані всі інші почуття. Але вона була наслідком його потворності і ставлення до нього людей, а не вродженою якістю.

Він не міг утриматися, щоб не помститися Клоду за смерть Есмеральди, скинувши його з Собору, адже той відібрав у нього найкраще в житті. Не випадково після загибелі обох він каже: «Ось усе, що я любив».

Цей герой викликає у нас найтепліші почуття. Хоч зовні він і потворний, але його душа сповнена благородства, щирості та справедливості. Саме це треба перш за все цінувати в людях.






Твір опис лісу місцевості.
Духовна краса Квазімодо