Олег Ольжич, Олена Теліга – поети і герої
Так сказав наш поет-сучасник Борис Олійник про українських лицарів духу, до яких належать Олег Ольжич та Олена Теліга – митці, котрі не лише своїм проникливим художнім словом наближали світлу годину визволення Батьківщини, а й стали до лав борців і життям заплатили за вірність визвольним ідеям. «Держава не твориться в будучині, держава будується нині…» – заявляв Олег Ольжич. «Тяжке змагання наші душі зоре, щоб колосились зерна перемоги…» – твердила Олена Теліга.
Правду казали римляни, що поетом не можна стати, поетом треба
Вітрами й сонцем Бог їхній шлях позначив. Ступали ним в екстазі свого гарячого серця. Йшли по життю, ніби по лезу ножа: під високою напругою небезпеки. Їм, українцям за походженням і за самоусвідомленістю, берег рідний то віддалявся, то наближався, але завжди був священним…
У нашій історії не часто зустрінеш таку людину, як Олег Кандиба. Суворо послідовний у своїх вчинках, відданий національній ідеї до
Літературознавець Леонід Череватенко так визначив його індивідуальний художній почерк: «Для віршів Ольжича характерний лаконізм вислову, внутрішній динамізм, нахил до Поетики неокласицизму.
Наскрізним для поезії Ольжича є інтелектуально-філософське осмислення буття («Пророк», «Господь багатий нас благословив»). Ряду віршів («Захочеш – і будеш», IX) притаманні захоплення героїкою боротьби, ідея жертовності в ім’я національного визволення України (цикл «Незнайомому воякові»).
Олена Теліга мала особливий тип світогляду, в якому героїзм був найвищою чеснотою, орієнтиром, покликаним спрямувати всю енергію на національне визволення рідного народу в поєдинку між двома імперіями.
«Україну може врятувати новий тип українця», «Українська нація потребує людей, що вміють жити, творити і вмирати для своєї Батьківщини», – наголошувала поетеса у своїх статтях .
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, – я тверда й сувора. О краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог. Олег Ольжич був справжнім, а не шароварним патріотом, ніколи не належав до тих, що (як зображені в його циклі «Незнаному воякові») читали газети, милувалися минувшиною, тішилися річницями і нікчемними ділами, вважаючи саме це виявом любові до України.
Найцікавішим серед творів історичного звучання на українську тематику є «Зимовник». Саме слово, винесене в назву, означає козацьке, самотнє поселення серед степу. У вірші це маєток значного товариша, представника козацької старшини з Низового братства. Читач ніби повільним поглядом самого господаря – запорожця – охоплює його помешкання, табуни коней, неабияке багатство. Усе тут добротне, стале, на всьому відчувається догляд і невсипуща праця. Але старий козак хмуриться, його не тішить навіть красуня донька, бо в Києво-Могилянській Академії закінчують науку три сини, для яких запорожець, немов Тарас Бульба, уже підготував зброю для вступу до козацького коша.
Козацька тематика простежується і в поезії «На темних кладках сивої ріки», де в образах молодих матерів втілено власне образ України.
У патріотичній ліриці Олег Ольжич на диво сповідальний. Очима свого покоління він дивиться на світ в циклах віршів «Городок. 1932» та «Незнаному воякові». Навіть для нашої молоді актуальні рядки: І бачили очі дитячі твої, Широкі і схожі на рану, Як люди, що знали визвольні бої, Улесливо кланялись пану. І слухали уші, коли вчителі Учили, нечесно-лукаві, Лучити гонори своєї землі , У службу ворожій державі… І встала потворна оголена суть Повільно зради ідеї. Не може, не може, не може ж так буть, Облудники і фарисеї!
У своїй творчості Теліга стояла на межі, де закінчується спокій, сірість буднів і починається палахкотіння вогню боротьби, справжнього життя.
Що найперше вражає при знайомстві з поезією цієї незвичайної жінки? Щирість. Поезії Теліги наскрізь автобіографічні. Ліричний герой їх – сама поетеса, тому з повним правом можна сказати, що творчість Теліги – це її життєпис.
Наскрізна тема її творчості – протест проти байдужості, сірості, прагнення повноти життя, а ще – боротьба і героїзм, любов до рідної землі. Поезія Теліги – це поезія мужності боротьби за Україну, протесту проти всякого міщанства і самозадоволення.
Не раз кажу: змагайся і шукай! Вдивляйся в очі пристрастей і зречень! «Напередодні»
Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі. В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться. «Усе – лише не це! Не ці спокійні дні» Вражає поезія «Гострі очі розкриті в морок». Сподобалась вона мені якимось дивним поєднанням простоти форми і глибини думки, вмінням психологічно точно передати душевний стан ліричного героя, який втратив щось особливо важливе для нього. Можливо, назавжди. Залишився тільки спогад. І біль, який не дає заснути, загострює сприйняття. Ніч… У кімнбаті морок, але перед внутрішнім зором знову і знову (ніби це було вчора!) пропливають картини минулого. Минає година… Чотири… п’ять… вічність… і сили немає терпіти цей біль. Ні! Людина повинна ставати над своїм болем, якщо вона хоче досягти чогось у житті – ось головна думка поезії. Бо
Тільки тим дана перемога, Хто й у болі сміятись зміг! Свідомо обравши собі тернисту й небезпечну долю боротьби в ім’я високої мети – визволення України , Олег Ольжич та Олена Теліга повернулися із забуття в безсмертя. Як реквієм звучать слова лицаря української державності: Чорно кругом чи біло – не зупинить рух. Може зламатись тіло, але ніколи – дух.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)