Образи кріпаків у збірнику “Записки мисливця” Тургенєва І. С

Тема “Записок мисливця” – зображення російської провінції кінця 40-х років XІX століття. У збірнику надзвичайно широко описується сучасна російська дійсність: автор включає в оповідання етнографічні подробиці селянського побуту Орловської губернії, картини природи, різноманітні характери кріпаків, поміщиків, однодворців. Ідея “Записок…” – осуд кріпосного права, що суперечить природним законам природи.

Головна увага автор приділяє зображенню різних представників простого народу, тобто зображенню кріпаків. При цьому він підкреслює, що кріпаки часто є розумними, великодушними, чуйно сприймаючу природу, вірно розуміючих людей. Ці високі достоїнства проявляються в мужиках і бабах, яких дворянська держава розглядає тільки як робочу худобу, потрібний для важкої фізичної роботи й відтворення собі подібних.

Держава ніяк не піклується про розвиток цих людей і тим самим збіднює саме себе, тому що безліч кріпосних талантів гине, так і не розкрившись Перше оповідання збірника “Тхір і Калинич” (1847) представляє два типи селян. Тхір – мудрий хазяїн –

вдало веде свою справу, багатіє, правильно виховує дітей. Автор напівжартівливо-напівсерйозно порівнює його з великим фінансистом.

Тхір глибоко судить про людей і обставини, так що молодому мисливцеві цікаво розмовляти з ним. Калинич представляє інший тип людей. Він – артистична натура, тонко розуміє й почуває природу, тому із задоволенням, без усякої користі бродить по лісі зі своїм паном-мисливцем.

В оповіданні “Співаки” (1853) Тургенєв показує надзвичайно обдарованого співака з народу Яшку Турка (у різних виданнях ім’я героя має різне написання: Яшка Турок або Яшка-Турок). Цей молодий фабричний співає так, що торкає до сліз слухачів – завсідників Притинного кабачка й самого автора, людини утвореного, що слишали на своєму столітті прекрасних професійних співаків. Яшка ніде не вчився, але від природи має незвичайний музикальнийталант, що виявився в змаганні з рядчиком (так називають другорядного підрядника, що відповідає тільки за частину роботи) з Жиздри. Всі слухачі, що є присутнім у кабачку, – прості, неосвічені люди, але автор зауважує, яка в них чуйна на красу душу.

Всі вони посміхаються й навіть пританцовивают, коли слухають веселу танечну пісню рядчика. А потім, слухаючи протяжливу ліричну пісню Яшки Турка, ридають, відгукуючись на смутну мелодію. Слухачі одностайно, включаючи самовпевненого чепуристого рядчика, визнали перемогу Яшки Турка. Чому?

Може бути, вони інтуїтивно відчули відмінність щирого таланта від ремісництва. А може бути, російській людині ближче “світлий смуток”, чим безтурботні веселощі. В оповіданні “Петро Петрович Каратаев” (1847) описується історія любові бідного дворянина й кріпак двірської Матрени. У цій історії Матрена виявила крім відданої любові чудові якості свого характеру: тверду волю, великодушність і сміливість.

Вона щиро й сильно полюбила Петра Петровича й подарувала йому щастя, про яке він із вдячністю згадує, розповідаючи свою історію мисливцеві. Великодушність, жертовність Матрена демонструє в останньому вчинку, коли сама вертається до своєї барині Вона пошкодувала Петра Петровича, тому що йому загрожували дуже серйозні неприємності за приховування випадної кріпак. Вона розуміла також, що бариня не простить і не помилує її, але, люблячи Петра Петровича, не хотіла, щоб його замучили судовою тяганиною. В оповіданні “Живі мощі” (1874) автор дає історію інший кріпак – селянки Лукери.

Життя Лукери спочатку складалася щасливо, воно була гарною й здоровою дівчиною з багатої селянської сім’ї, хлопці всієї округи заглядалися на неї Найшовся й наречений, за який вона повинна була вийти заміж по любові. Але вона занедужала, стала сохнути й через кілька років перетворилася в “живі мощі”. Автора дивує й захоплює в Лукері те, що вона із чудовою смиренністю переносить своє нещастя, ні на що не скаржиться, не проклинає свою долю, поводиться непохитно й дуже гідно. Коли мисливець хоче їй чим-небудь допомогти, вона спокійно відповідає, що їй самої нічого не потрібно, але просить за тутешніх селян, щоб їм хоч “малість оброк зменшили”. Таким чином, у цих і багатьох інших оповіданнях селяни зображуються з більшою повагою й співчуттям.

Однак автор не ідеалізує російське селянство, а показує в ряді оповідань мужиків забитою, покірною або зіпсованою, розбещеною владою В оповіданні “Бурмистер” (1847) описується зовсім зацькований старий селянин Антип, який бурмистер Сопрон доводить до відчаю: здає в рекрути всіх трьох синів Антипа, забирає корову за недоїмки, б’є бабу дружину. Антип не може протистояти Сопронові, він сподівається на справедливе рішення пана й действительножалуется на бурмистра панові Пеночкину, цілує в нього руки й плаче. Однак пан не квапиться розсудити по справедливості двох своїх рабів – бідняка Антипа й бурмистра Сопрона. Так Тургенєв показує звичайне життя селян, сумну й безпросвітну. У цьому ж оповіданні представлений і сам Сопрон, “міцний мужик”, поставлений паном Пеночкиним керувати селом Шипиловкой.

Цей хитрий і владний кулак підкорив собі все село. Нещадну характеристику Сопронові дає Анпадист, знакомец мисливця: “Собака, а не людина: такого собаки до самого Курська не знайдеш… Так адже Шипиловка тільки значиться за тим, як пак його, за Пенкиним-Те (!

– О. П. ); адже не він їй володіє: Сопрон володіє”. В оповіданні “Співаки” автор не приховує, що після змагання рядчика і Яшки Турка вся компанія сильно напивається И якщо спочатку всі слухачі радуються й плачуть, співпереживаючи пісням, те потім усі плачуть і сміються, тому що сильно сп’яніли. Якщо спочатку Яшка Турок захопив оповідача своїм одухотвореним видом, своїм проникливим співом, то потім авторові важко бачити п’яного Яшку, з мутними очами, у розстебнутій на груди сорочці.

В оповіданні “Побачення” (1851) Тургенєв зображує двірського, видимо, розпещеного камердинера якогось пана. Цей молодчик поводиться нерозумно й бундючно, не зауважує й не цінує любові Килини: він, дрібний і самовдоволений егоїст, бачить тільки себе, цікавиться тільки собою. Поруч із кріпаками письменник показує й різних поміщиків, накрепко зв’язаних у російському житті із кріпаками.

В оповіданні “Тхір і Калинич” поміщик Полутикин виявляється досить посередньою людиною. Він не має ні практичну кмітливість Тхора, ні поетичною чуйністю Калинича. Петро Петрович Каратаев в однойменному оповіданні при всій своїй доброті є слабкою людиною, не здатним захистити ні себе, ні свою любов.

У порівнянні з його безхарактерністю ще яскравіше проявляються цілісність, мужність і сила волі Матрени. Аркадій Павлович Пеночкин – поміщик з оповідання “Бурмистер” – зображується автором сатирично. Аркадій Павлович зовні виглядає утвореним, господарським поміщиком, а наділі утворення його виявляється поверхневим, а в господарських справах він розбирається зовсім погано, та й не хоче розбиратися.

Він задоволений своїм бурмистром Сопроном тільки тому, що за тим “не значиться недоїмок”. Як насправді живуть його селяни, Аркадія Павловича не хвилює. Він зовні виглядає ліберальним поміщиком, відповідно до вимог часу, а по суті залишається затятим кріпосником. Він, за словами автора, ніколи, або майже ніколи, не кричить на двірських, але спокійно відправляє лакея Федора на пороття через недостатньо нагріте вино.

Коли під час подорожі в Шипиловку візок із припасамиопрокинулась і придавила кухаря, Аркадій Павлович поцікавився першою справою, чи цілі в кухаря руки Так з-під благовидної зовнішності “висунувся”, за словами Бєлінського, “мерзотник з тонкими манерами” (В. Г. Бєлінський “Погляд на російську літературу 1847 р. “). Отже, “Записки мисливця” – добуток, виконаний антикріпосницького пафосу В оповіданнях збірника надзвичайно сильно звучить думка про безправне положення кріпаків, яких поміщики не вважають за людей. А тим часом кріпаки – люди, чудові по своїх щиросердечних якостях і по своїй обдарованості. На думку автора, кріпосне право – велике зло для Росії: воно зводить народ до положення худоби, а цей народ володіє й розумом (Тхір), і волею (Матрена), і добротою (Лукера), і чуйною душею (Калинич), і різними талантами (Яшка Турок).

Мало того, Тургенєв підкреслює духовну й моральну перевагу деяких кріпаків над поміщиками. В “Записках мисливця” яскраво виявилася неповторна творча манера Тургенєва, що відрізняється стриманістю, дивним мистецтвом натяку, що літературознавці пізніше назвуть “принципом айсберга”. Іншими словами, Тургенєв виражає свої ідеї й опенки не прямо в повчальних фразах, але через ретельне вибудовування сцен оповідання, через підбор деталей і влучних слів






Твір на тему особистість.
Образи кріпаків у збірнику “Записки мисливця” Тургенєва І. С