Людина й природа в циклі “Записки мисливця” Тургенєва

Душою Росії, жшой, поетичної, виявляється в книзі Тургенєва природа. По точному визначенню Г. А. Млявого, це “стихія не тільки автономна, але й пануюча, вона підкоряє собі людини й формує його внутрішній мир”1. Кращі герої Тургенєва не просто зображуються на тлі природи, вони виступають, по суті, продовженням природних стихій, людською їхньою кристалізацією. Вони не приходять, як звичайні герої літературних творів, вони “є”, зненацька виникаючи перед поглядом оповідача й читача

У страшний момент, коли заблудлий мисливець “раптом”

опинився над безоднею, з нічної імли в невірному світлі багаття здалися хлопчики “Бежина лугу”: “Я швидко отдернул занесену ногу й, крізь ледь прозорий сутінок ночі, побачив далеко під собою величезну рівнину… Під самої кручью пагорба червоним полум’ям горіли й димілися друг поруч дружки два вогники. Навколо них копошилися люди, коливалися тіні, іноді яскраво висвітлювалася передня половина маленької кучерявої голови…” . Із гри світла й тіні в березовому гаї виникає поетична тургеневская Килина: “Раптом очі мої зупинилися на нерухливому людському образі. Я вдивився-те була молода селянська дівчина”
(З, ІV, 262). Обкутана тьмою, що відкривається лише при фосфоричному світлі блискавок, як примара, “почудилась” мисливцеві загадкова фігура Відлюдька. В оповіданні “Живі мощі” мисливець пішло було ладь, але раптом почувся “голос, слабкий, повільний і сиплий, як шелест болотної осоки

Про єдність людини й природи Тургенєв казала своїм друзям у Франції. Зберігся цікавий запис одного з оповідань на цю тему в “Щоденнику” братів Гонкур: “Він говорить потім про сладостних чафах своєї юності, про годинники, коли, розтягшись на траві, він вслухувався в шерехи землі, про насторожену чуйність до навколишнього, коли він всією своєю істотою йшов у мрійливе споглядання природи,- це стан не описати словами. Він розповідає про свій улюблений собаку, що немов розділяла його настрій і в мінути, коли він віддавався меланхолії, зненацька випускала тяжкий подих; один раз, увечері, коли Тургенєв стояв на березі ставка і його раптово охопив якийсь нез’ясований жах, собака кинулася йому під ноги начебто випробовуючи таке ж почуття” 2.

В оповіданні відчувається поздняй Тургенєв з його інтересом до таємничих і загадкових явищ життя. Але відчуття інтимного зв’язку людини із природою, як бачимо, народилося ще замолоду. “Записки мисливця” – результат усвідомленої спроби вловити неї за допомогою мистецтва

По суті, передбачаючи толстовську прозу, Тургенєв піднімається в “Записках…” до зображення єдності світового життя, що найбільше послідовно реалізується у романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”. Правда, є ное розходження [між Тургенєвим і Толстим: універсальне значення в за природою, рна тягне людину пориву, наслідків якого йому знає заздалегідь.- Якщо в Толстого природа органічно включається в щиросердечний процес героя з його індивідуальною свідомістю, то в Тургенєва індивідуальна свідомість забуває ась до універсальних, епічних стихій природного життя

Пейзаж в “Записках мисливця” стає в цьому зв’язку глибоко функціональним і універсальним. Роль його не зводиться до “обрамлення або розумі_ традиційно “тлу”, оттеняющему внутрішній мир героя. Навпроти, природа виступає тут як могутня надиндивидуальная стихія. Причому філософська тема природи й людини вирішується в Тургенєва не в космічному тільки, але й у дуже конкретному, гуманістичному варіанті. Починаючи з “Записок мисливця” вона невіддільна від російської теми. Почуття природи, міра причетності до неї є, по Тургенєву, вищим вираженням загальнонаціонального, а через нього й загальнолюдське почуття

В “Малиновій воді” пейзажний лейтмотив задушливого дня й легкої прохолоді повториться на самому початку нарису: “На початку серпня жари ча :те коштують нестерпні… Саме в такий день трапилося мені бути на полюванні. Довго противився я спокусі прилягти де-небудь у тіні… Ядушлива спека примусила мене, нарешті, подумати про заощадження останніх наших сил (мисливця й собаки) і здатностей. Абияк допхався я до річки Исти… спустився із кручі й пішов по жовтому й сирому піску в напрямку ключа, відомого у всьому відділку за назвою “Малинової води”… Дубові кущі розрослися по скатах яру біля джерела зеленіє коротка, оксамитова травичка; сонячні : промені майже ніколи не стосуються його холодні, сріблистої кроки

Отже, картини природи в “Записках їм із провідних поетичних лейтмотивів, єдність окремі оповідання циклу. Верб помилявся, припускаючи, що “можна було звукам, які виникали в листі мисливця”, знайти живі паралелі характерах, які створювалися їм, людьми під час блукай ліс) мі”. О. С. Долинин, наприклад, вслід помітив естетическое єдність між образі Килини, між описом осики й лакея “Побачення”. Життя березовод гаю із трепетною грою сонячного світла в її листі – це й духовний стан героїні, те розквітаючої, що спалахує при найменших ознаках доброго до неї відносини, те миттєво згасаючої при відчутті обману: “Вона вдивилася, спалахнула раптом, радісно й щасливо посміхнулася, хотіла було встати й негайно знову поникла вся, сполотніла, зніяковіла – і тільки тоді підняла тріпотливий, майже благаючий погляд на людину, що прийшла, коли той зупинився поруч із їй”.






Твір на тему держава це ми.
Людина й природа в циклі “Записки мисливця” Тургенєва