Образ України у творчості А. Малишка
Коли читаєш поезії Андрія Малишка, відразу постає перед тобою образ України – тієї найріднішої в усьому світі землі, яка була і колискою, і ненькою, і помічницею, і розрадницею. 1 тоді ти розумієш, що поет належить саме до таких людей – люблячих і безмежно відданих своїй Батьківщині. Тому не дивно, що уся творчість Андрія Малишка – гімн вдячного сина рідній Україні, а її образ посідає в його віршах одне з найпочесніших, найвизначніших місць.
Батьківщина…Промовляєш це слово і бачиш безкрайні лани, щедрі врожаї, синьооку височінь і
Ти мене з дитинства підіймала,
Хліб дала з піснями солов’я,
Відвела доріг мені немало,
Земле, зореносице моя
Ми бачимо ліричний образ дорогої Вітчизни, яка зростила, як мати, нове покоління молодих людей і відкрила простори для розвитку освіти, культури, техніки. Це вірш “Батьківщині”. Разом з тим у ньому,
Рідну, добру, у крові умиту
Я тебе нікому не віддам!
Якими близькими для нас усіх стають ці слова, бо нас єднає саме вона – рідна земля, яка для людини-патріота є найголовнішим у світі. І тому поет продовжує думку про велике значення Батьківщини для людей, говорячи, що це “наша правда і любов”.
Мотив оборони Вітчизни звучить і з уст колгоспного бригадира Хоми Метелика, колишнього наймита, який серцем відчуває силу врожаю, що зростає:
За налив зернини,
За пшениці дорідної краси –
Ти кров свою загубиш до краплини,
Але землі ції не віддаси..,
Ця ж тема продовжується й у циклі “Україно моя”. У центрі – дорога і рідна Україна, окупована ворогом, сплюндрована війною. її образ викликає священний гнів і обурення, кличе до помсти. Спогади про рідну хату, про матір, про мирне довоєнне життя в рідному краї, розмови з Дніпром і Києвом, згадки про Шевченкову гору, героїчну історію, про Батия, Наливайка, Залізняка породжують глибокі почуття вірності і патріотизму. Поет проникливими, щирими словами звертається до України:
Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
Гортаючи сторінки поетичних збірок Андрія Малишка, я бачу, що через усю його творчість проходить найдорожчий для поета образ України. Після війни для нього це квітучий, рідний край, що піднявся з попелу та руїн; його неможливо не любити. І повертається поет думкою знову й знову до дідівської хата, до матінки-землі:
Чому, сказати й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.
Андрій Малишко був і залишився вірним сином України, вдячним сином. У хвилини радощів та горя він не забував про рідну землю, завжди хотів бачити її щасливою, вільною. Заради цього поетові не. шкода було ані сил, ані навіть життя. У години розлуки з Україною Малишко безмірно страждав, тужив, тому й порівнював себе з буселом:
Не смійтеся, я теж на бусела схожий
Такою ж любов’ю до отчого дому
(1 votes, average: 5,00 out of 5)