Образ України у творчості неокласиків

Однією з провідних у поезії неокласиків є проблема буття України, починаючи з князівських часів і до сучасності (поезії «Володимир Мономах», «Тарас Шевченко» П. Филиповича, «Сон Святослава», «Князь Ігор», «Куліш», «Вороний», «Олесь» М. Зерова, «Пам’яті Шевченка» М. Рильського, «Прощання з Поділлям», «Крути», «В Галичині» М. Дран-Хмари та ін.).

Потреба осмислення національної історії була викликана культурним відродженням 1920-х років. Неокласики були його активними учасниками. Відчуття загальнонаціональних перспектив життя народу в цілому

у неокласиків масштабніше, ніж у інших їхніх сучасників.

Стрижнем естетичної програми неокласиків стало гасло «До джерел!» Таку назву мала книжка літературно-критичних статей Миколи Зорова, яка вийшла 1926 року.

Цей заклик визначав одну з головних передумов творення нової культури – творче засвоєння кращих здобутків минулого як в українській, так і в світовій художній практиці. М. Зеров наголошував, що якнайширше використання здобутків світової літератури «підійме на вершини нашу мистецьку техніку, утворить з нашої творчості могутній культурою слова потік».

Осуд української провінційності знаходимо у поезії

Миколи Зерова «Чупринчин сад в Оглаві»:

Селянська музо!

Виходь з пори»

Шукай стежок – од Лисої гори На верховини і шпилі Парнасу.

Цей осуд виростає з любові до рідної землі. Силу і право для таких

звинувачень давала поетам віра в майбутнє рідного краю:

Він дасть землі, Микула новочасний,

Незнану міць – і процвіте земля.

(М. Рильський)

Яким же уявляли неокласики нового героя, що зможе відродити рідну землю? Це будівник, що зможе зламати будівельний трафарет,

Безстильних років соромітний спадок,

І вроду-бранку визволить з тенет.

(М. Зеров)

Духовна еволюція «я» Максима Рильського відбувається в поєднанні з національним – через пережиті страждання до відродження, оновлення:

Скільки сонця в світі світиться.

Скільки сосон у лісах,

І які червоні китиці

На дівочих поясах!

Вірю: знову літо бджолами

І житами загуде,

І мене в блакить із полум’я

Беатріче поведе!

Від українських дівчат струменить ясне проміння чистоти, краси почуттів і духовності, і цілком логічним здається перенесення природної краси України на образ Дантової героїні.

Ще одна важлива грань образу нового героя – утвердження незалежності творчої особистості від кон’юнктурних запитів часу (Юрій Клен, «Сковорода»). Мужнім закликом не підкорятися догматам панівної ідеології, що знебарвлює, є «Лебеді» М. Драй-Хмари.

Образ України лежить в основі творчості М. Драй-Хмари, М. Зерова, Юрія Клена, М. Рильського, П. Филиповича. Неокласики сприймали Україну по-своєму, відтворюючи на найвищому рівні інтелектуальної та емоційної напруги її минуле, теперішнє і майбутнє.






Образ міста в романі місто.
Образ України у творчості неокласиків