Образ Тетяни Ларіної за романом Олександра Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Образ Тетяни Ларіної за романом Олександра Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Є такі твори в художній літературі, в яких зустріч з героєм осяє душу і сповнить її радістю й тривогою. Таке відчуття дарує нам образ Тетяни Ларіної з роману О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Вона, як шекспірівська Джульетта, стала символом жіночності, безмежної любові й порядності.
Якщо подивитися на історію кохання героїні Пушкіна очима неупередженого читача, то вона може здатися сентиментально-простою: неподілена любов дівчини, а потім – запізніле прозріння
Поет неначе готує нас до чогось незвичайного, адже недарма він змальовує образ дівчини у контрасті до інших. Змальовує так, що ми розуміємо: Пушкін гаряче любить
…Чому – Онєгін? Чому не хтось інший, адже Тетяна росла в оточенні рівних поміщицьких родин? Відповідь проста: адже Онєгін – теж незвичайна особистість, яка виділяється на тлі інших. Тетяна підсвідомо розуміє це, тягнеться до нього, розкриваючи серце… І починається моральний двобій незвичайних сердець: люблячого й холоднокровного. Саме Любов возвеличує одне і кидає у прірву інше.
Тетяна піднялася над забобонами, перша освідчилася в коханні, подавши разом зі своїм листом серце на довірливо простягнутій долоні. Та Євгеній зневажливо-гордо відводить цю долоню і неначе з розмаху б’є дівчину: “Учіться володіть собою”. Але Тетяна із понівеченими надіями все одно залишається на п’єдесталі свого кохання. А от Онєгін морально падає, і падіння це ускладнюється вбивством Ленського. Двобій двох сердець закінчується перемогою Тетяни.
І це доводять наступні події, у яких змальовується раптова зустріч Онєгіна з Тетяною у будинку її чоловіка. Перед нами – та ж сама Тетяна: “Зберігся в неї рівний тон, смаку хорошого закон”. А ми, неначе німі свідки, розуміємо: це – жінка, що встояла після тяжкого удару долі, приниження, зневіри, поховання дівочої надії.
Чи це тільки здається, що кохання поховане назавжди? Звісно, воно живе; і Пушкін це підтверджує:
Хто б слід її на самотині
В цю бистру мить не розгадав!
Хто б Тані бідної в княгині,
Смутної Тані не впізнав!
Але вороття немає… Так в образі Тетяни ми відкриваємо ще одну рису – вірність родинному обов’язку над вірністю почуттям, збереження власної гідності. Численні покоління читачок знаходять в героїні риси для наслідування, намагаються бути на неї схожі, вчаться на її вчинках.
Я, звісно, погоджуюся з думкою літературознавців, що головним героєм твору є Онєгін. Але особисто для мене такою стала “Печальна, дика, мовчазлива, Неначе сарна, полохлива” Тетяна Ларіна, тому що сам роман я сприймаю як оду коханню, яке не можна зломити ніякими силами людей і обставин. І тільки “душі прекрасні поривання” Тетяни в змозі не дати загинути святому людському почуттю. Почуттю, що втілює саме життя.