Образ Сонечки у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара”
У романі “Злочин і кара”Ф. М. Достоєвський показав трагедію особистості, яка бачить багато протиріччя своєї епохи і, заплутавшись остаточно в життя, створює теорію, яка йде врозріз з головними людськими законами. Ідея Раскольнікова про те, що є люди – “тварі тремтячі” і “право мають”, знаходить у романі багато спростування. І, мабуть, найяскравішим викриттям цієї ідеї є образ Сонечки Мармеладової. Саме цій героїні судилося розділити глибину всіх душевних мук Раскольникова, які він відчув після вбивства баби лихварки та Лисавета.
Не про себе думає Соня. Всі її думки спрямовані на її спився батька, хвору мачуху і маленьких дітей. Страх за них, за їхнє майбутнє штовхає Соню на шлях повії. Якщо не було цих нещасних, вона не дозволила б собі опуститися так низько, швидше за все вона покінчила б з собою. Але вона завжди пам’ятає про свою сім’ю. Якщо страждання Раскольникова веде його до роз’єднання з людьми, то страждання Соні – до єднання з людством. Тому для Раскольникова Соня стає символом вічного жертовності, символом душі, потоптану цим жорстоким світом. Але Соня вірить в якийсь глибинний сенс життя, споконвічний сенс людського буття взагалі. Пішовши на вбивство, Раскольников придушив у собі відчуття повноти життя, задавив в собі бажання жити. А Соня живе цим відчуттям постійно, хоча сама перебуває в жахливому зганьбленої положенні повії.
Раскольніков йде на бунт проти нещадного і жорстокого світу, хоче позбутися від насильства, зробивши інше насильство, і це призводить до придушення людини, його особистості (невипадково разом зі старою він вбиває Лисавета, таку ж нещасну і забиту душу, як і Соня). Соня ж не завжди може зрозуміти великий сенс буття, але вона відчуває його своїм серцем, схиляється перед ним і інтуїтивно слід вічних християнських і людським законам. Вона заперечує право людини чинити самосуд, тому їй здається блюзнірською сама ідея про поділ людей на два розряди. Раскольников часто намагається ототожнити Сонечку з собою. На його думку, вона теж переступила через людські закони, пішовши на вулицю. Є велика різниця між прагненням до добра через допущення зла по відношенню до інших людей і добровільним, природним самопожертвою, досконалим в ім’я любові до ближнього. У розумінні Соні людина не може переступити через іншу людину, тільки через себе, через своє страждання.
Але самовідданість Соні далека від смирення, вона носить активний характер і спрямована по допомогу близьким. Це дуже релігійна дівчина, але її релігійність далека від обрядової боку християнської віри. Вона не служить молебнем, не питає поради у священиків, не звертається до чудодійним іконам. Вона просто вірить. В особі Соні Достоєвський показав народний варіант релігійного світовідчуття, який набагато щире і йде від самого серця. Сонін людинолюбство вільно від будь-яких теоретичних обгрунтувань, це її природний стан. Вона любить людей тому, що так підказує їй її серце. Соня Мармеладова стає ідеалом жінки, ідеалом людини. Тому вона здобуває перемогу над Раськольниковим, остаточно розвінчує його теорію. Соня їде за ним на каторгу, де до кінця допомагає Родіону ступити на шлях каяття та очищення, звертає його до істинної віри, до людинолюбства без насильства.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)