Образ романтичної й мужньої жінки в оповіданні «Дорогою ціною»
Оповідання «Дорогою ціною», на думку відомого шведського історика літератури А. Енсена, є класичним твором, перлиною української белетристики. Письменник М. Коцюбинський, великий майстер художнього слова, глибоко проникає в душу українського народу, добре знає його спосіб життя, як художник бачить красу природи й використовує пейзажі як засоби характеристики головних героїв.
Читаючи оповідання, ми переконуємося в тому, що кожен герой – це неповторна, унікальна особистість з притаманною лише їй зовнішністю, ставленням до людей, поведінкою,
Соломія – мужня, вольова й ніжна жінка. Вона щиро кохає Остапа і є його вірною подругою, заради коханого «не пожалувала кіс своїх», «вбралась у чоловічі штани та ладна була мандрувати» хоч на край світу. її мужність і воля набувають величезного вияву, коли разом з Остапом вона перебуває у плавнях. Незвичайну енергію виявляє жінка, коли перев’язує рану Остапові, волочить його з плавнів, дбає про його одужання.
Пейзажні картини, використані автором, розкривають складність і трудність обставин, у яких доводилося Соломії боротися за життя Остапа, а відтак
Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали і очі блищали, як у звіра, що попався у лабети». У малюнках природи письменник здебільшого використовує чорні й червоні барви: чорні – при зображенні мороку, осінньої ночі, червоні – в картинах пожежі. Обидва кольори співзвучні переживанням Соломії. «Та ще коли б вона (Соломія) хоч могла бачити його рану, обличчя – їй, здається, не так би важко було. А то ся пітьма, сей чорний, клятий морок. Він оточав її з усіх сторін, слався перед очима, висів над головою, заповзав під шкіру, виповняв її всю та гнітив очі…».
У всіх своїх вчинках Соломія діє свідомо, розсудливо. В боротьбі за волю вона поборює найтяжчі злигодні. Нею керує жадоба до життя без пана й економа. Заради врятування Остапа відважна, наполеглива жінка йде на самопожертву – вона гине в дунайських хвилях. Нерівну, але відважну боротьбу Соломії з стихією води, її жагу до життя письменник передає короткими уривчастими реченнями: «…Усі сили добути… усю теплу кров, …усю волю… Ось ближче до берега… Ось берег видно… а там гарно, там сонце сяє; там небо, там небо синє, там радість, життя…»
Після прочитання оповідання уже впродовж двох місяців я перебуваю в стані збудження. Визнаю, що це мій улюблений твір, а образи сильних людей – Остапа та Соломії – залишаться зі мною на все життя. Погоджуюся з думкою письменниці Наталі Кобринської, що Соломія – «то джерело під час спеки, то завдаток типу жінок, що вміють боронити себе».
(2 votes, average: 4,50 out of 5)