Образ Чіпки
У центрі роману образ Чіпки – селянинабунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став “пропащою силою”.
З Чіпкою ми знайомимось уже на перших сторінках твору. Це широкоплечий двадцятирічний парубок, з гострими карими очима, довгобразим лицем, одягнений у білу вишивану сорочку та просту свиту, накинуту наопашки. На голові в нього висока решетилівська шапка. Та автори не задовольняються зовнішніми ознаками в змалюванні портрета, як це властиво µх сучасникові 1. Нечую-Левицькому. Вони знаходять
А далі докладно з’ясовуіться формування характеру героя, наростання його протесту проти поневолення людини. Син зневаженоµ селянки-біднячки. Чіпка зростаі у злиднях, в атмосфері недоброзичливості і ворожості. Тільки бабусині казки
Вразлива душа й допитливий розум прискорюють визрівання Чіпки. Його добре, гаряче серце, розбуджене побаченим чи почутим, довго не могло заспокоµтися. Розповіді діда Уласа пре кріпацьку неволю, зокрема про нещасливу долю батька, важким каменем придавили душу Чіпки. Скільки він передумав, перестраждав у ті дні, аж на виду змінився.
Кожний з етапів життя героя виразно постаі перед нами завдяки майстерності авторів у розкритті його внутрішнього світу. Так, великою силою емоційноµ наснаженості, психологічною переконливістю позначені роздуми Чіпки в зв’язку з несправедливим відбиранням землі. Різкі переходи від сподівань жити щасливо на своіму добрі до гірких розпачливих настроµв, до болісних думок про кривду, що “заснувала цілий світ”, про лихо, з тенет якого не вирватися трудівникові, гарячкова розмова з самим собою у важку безсонну ніч, коли зримо постала неправда у світі сильних, розкривають чесну, бентежну душу парубка. Тому й вразила кривда прямо в серце Чіпки, коли за право працювати на своµй землі чиновник з цинічною відвертістю вимагаі хабара.
Саме в цю мить Чіпка втратив не лише ниву, а й віру в справедливість. У його серці знову закипіла ненависть, але, на жаль, не тільки до гнобителів та µх прислужників, а до всіх людей. Це той психологічний момент, який проливаі світло на дальше, часто сліпе бунтарство зневаженоµ, обікраденоµ людини: – А все люди, все люди… Вони в мене й батька одняли, людоµди; вони мене ще змалечку ненавиділи – з іграшок прогонили, йшли повз хату, одхрещувались…”
Своі горе, чорну безнадію Чіпка починаі топити в чарці. А від пиятики вже прямий крок до грабунку. у романі глибоко вмотивовуються злочинні діµ парубка. Болі змученоµ душі, кричуща соціальна несправедливість – ось що штовхнуло вчорашнього хлібороба, щасливого своію працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважаі ці вчинки відбиранням свого ж добра, жривласненого іншими, багатшими, сильнішими, рівнянням багатіµв з бідняками.
До речі, це ті риси в характері Чіпки, в його поведінці, які передають істотне в діях його життівого прототипу. Панас Мирний, розповідаючи в нарисі “Подоріжжя од Полтави до Гадячого” про розбійництво Гнидки, вказував, що згодом у народній уяві залишиться соціальна основа цього розбишацтва, і Гнидка стане поруч з “Гаркушею, Засориним і іншими розбишаками ніслягайдамацькоµ пори, котрі уславилися по всій Украµні, яко боронителі убогих і безталанних од заздрості й пригніту багатих і щасливих”.
Прагнення ломоти насильникам ще більше поглиблюіться в Чіпки після катування його екзекуторами в день придушення селянського бунту. Гнівні слова злітають з його вуст, звучать у них і біль, і грізне застереження гнобителям: “За ті сльози, за ту кров, що сьогодні безневинно пролито… будуть вони довіку мучитися, до суду мордуватися!..” Нестримним почуттям нпависті до панства Чіпка близький до шевченківських нротістатів і месників.
Визначним досягненням реалізму авторів роману і правдиве художні узагальнення буржуазно-поміщицьких порядків, піднріслення гнобительськоµ суті всього суспільного ладу царськоµ Росіµ. Роздумуючи і над особистою недолею, і над всенародним лихом. Чіпка все більше усвідомлюі соціальні корені несправедливості. Для нього стаі очевидним, що на трудівника “налягли” і пан, піп, шинкар, і “свій брат-багатир”, що “всім бажаіться жоµздити” на шиµ обездоленого селянина.
На якийсь час, зокрема під впливом лихого “товариства” з дисласоваких елементів. Чіпка опустився на саме дно життя, гірко образив своµми вчинками матір. Проте добре в його натурі змогло взятх верх, змогло перемогти. Він знайшов у собі сили перепросити матір, повернути µµ в рідну хату. Одружившись з Галею, Чіпка ніжно любить µµ, поважаі матір, ревно працюі в господарстві, щиро й безкорисливо допомагаі всім, хто звертаіться до нього за підтримкою. Його “сувора натура, загартована давнім злиденним жжттям, м’якшала: він тепер соромивм свого давнього безпуття, тііµ кривоµ стежки, якою він думав дійти до щастя”.
Коли пішли розмови про земство, про вибори гласних, Чіпка, незважаючи на те, що становий Дмитренко радив виіирати панів, закликаі громаду захищати своµ інтереси, “а не даватись знову панам у руки”. Серед інших гласних від селям Чіпка виділявся громадянською мужністю, прагненням відстоювати права трудящих. Тому селяни-гласні всупереч волі дворян та чиновників обирають його членом повітовоµ земськоµ управи. Та пани все зробили, щоб “очистити” своµ ряди від “мужика”, і Чіпку наказом губернатора було виведено з управи “по неблагонадежности”.
Болюча кривда, що знову впала, як грім серед ясного ніба, на Чіпчину голову, відверта, кричуща несправедливість і були тим останнім поштовхом, що зламав життя правдошукача, зіпхнув його на стежку сліпоµ помсти. Селянин відчув на собі, ще панська “правда” гірше крадіжки, розбою. Не знайшовши справедливості і вище. Чіпка став мстити без розбору, бити направо й наліво, бити наосліп. Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест, кров загублених жертв, смерть ні в чому невинних людей невитравним тавром заплямовують Чіпку. Власне, він з правдошукача перетворився у звичайного кримінального злочинця.
В оцінці морального падіння Чіпки автори виходили з поаяцій народноµ моралі, керувалися тими критеріями, що добре завжди прекрасне, а зло – потворне, огидне, бридке, хто б йоге не вчинив. Коли Чіпка заради “легкого хліба”, заради горілки став грабувати і вбивати, то цим його діям не може бути якихось інших оцінок, крім беззастережного осуду.
Весь розвиток сюжету підводить нас до ідино правильного висновку, що найблагородніші пориви перекреслюються злечином. Невміння знайти справжні шляхи боротьби проти гнобителів і кривдників, “крива стежка” бунтарства і зробили Чіпку “пропащою силою”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)