Суперечливість образу головного героя роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Людина народжується для щастя. Та не судилося щастя Чіпці, головному героєві роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Доля була жорстокою до Чіпки від самого народження, хоч з нього “дитина… вийшла – на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне…” Син обдуреної, зневаженої селянки-біднячки, хлопець змалку відчув, що це таке – людська несправедливість. У селі цуралися не тільки Мотрі та її старої матері. Гріх, безневинно скоєний Мотрею, довелося спокутувати її синові. Діти знущалися з Чіпки, не приймали до

свого гурту, бо він був для них “виродком”, байстрюком. І зростав хлопець невеселим, вовчкуватим, тихим. Уже в дитинстві, коли його за упертість прогнав багатий козак Бородай, Чіпка “поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділяла людей на хазяїна й робітника”.

Болюче відчуття соціальної несправедливості з часом все більше й більше поглиблюється. Розповіді діда Уласа про кріпосницьку неволю, про нещасливу долю батька, селянський протест проти вимог пана примусили селян, звільнених реформою 1861 року з кріпацтва, працювати на нього ще два роки, інші факти зневажання людини людиною – все це

формує характер Чіпки як шукача правди.

Життєвий шлях Чіпки сповнений крутих поворотів, підйомів і падінь. Таким самим суперечливим є внутрішній світ героя: добре, гуманне в ньому переплітається з недобрим, жорстоким.

Довго й марно намагається Чіпка зробити все, щоб і він з матір’ю жив “по-людськи”. Не покладаючи рук працює на тому клаптику землі, що дістався йому у спадок, виношує у своєму серці мрію про щасливе заможне сімейне життя.

І коли в Чіпки підступно забирають ту землю, яка була зрошена його потом, вся істота селянина постає проти кричущої кривди. У Чіпки відняли не лише землю, з втратою якої розбилися його мри про щастя, а й віру в добро, в справедливість. У його серці запеклася ненависть до тик, хто вершить долі людей. Своє горе, розпач він починає топити в горілці, завів дружбу з ледацюгами, яких за часів кріпацтва морально скалічив панський двір. У такому товаристві Чіпка теж морально занепадає: пустив по вітру добро, нажите тяжкою працею, вигнав з хати рідну матір. Він стає на шлях злодійства. Щоб заглушити муки совісті, Чіпка намагається знайти виправдання злочину, який він скоїв: “Та хіба ми крадемо? Ми своє одбираємо… нам хіба з голоду пропадати? серед шляху погибати?..”

Але морально здорова селянська вдача Чіпки на якийсь час перемагає. Він знаходить у собі сили, щоб почати нове життя. Коли Чіпку селяни обрали в земство, йому здалося, що в нього виросли крила. Він, який з дитинства мріяв про правду й справедливість, буде служити селянській громаді, боронити її інтереси. Але його боротьба “за народну правду” приречена на провал. Після виведення з членів земської управи (пани не захотіли, щоб там поруч з ними засідав “хам”) Чіпка остаточно втратив віру в правду і справедливість: “Видно – ніколи не було тієї правди… ніколи й не буде!”

Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест, кров невинно загублених жертв, яку нічим не змити, навіки заплямовує Чіпку.

У цьому трагічна суперечливість образу Чіпки: з одного боку – прагнення до правди і добра, а з другого – невміння знайти справжніх шляхів боротьби. Це стало причиною того, що “кривава стежка” його бунтарства зробила вольову, енергійну силу “пропащою”, призвела до трагічного кінця.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Суперечливість образу головного героя роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”